18 грудня – до 115-річчя від дня народження Юрія Шевельова

Юрій Шевельов народився 1908 року в родині шляхетних зросійщених етнічніх німців, які були вимушені змінити прізвище та місце народження сина, аби вбезпечити його від політичних репресій з боку більшовиків. Майбутній славіст навчався у Харківському університеті.

Після завершення навчання залишається викладати на кафедрі української мови, допоки не розпочнеться війна. 

Із початком німецької окупації  йому вдається емігрувати. Була робота у Швеції та виїзд до Америки, де Шевельов потрапляє у лігу провідних славістів світу. Шевельов став наймолодшим славістом світу, який отримав таке визнання та пропозицію викладати у двох найстаріших і найповажніших вишах Америки. Молодий мовознавець працює багато та охоче протягом усього свого життя. Підтвердженням цього є близько 900 позицій у його власній бібліографії.

Хоча Шевельов цікавився передусім мовознавством, він залишив велику кількість цікавих літературознавчих, літературно-критичних та театрознавчих праць. До харківського періоду роботи належить кандидатська дисертація «Із спостережень над мовою сучасної поезії», яку він захистив, та робота над синтаксисом простого речення. Його розвідки цього питання лягли в основу праці «The Syntax of Modern Literary Ukrainian. The Simple Sentence» (1963 рік). Варто згадати популярний підручник «Нарис сучасної української мови» (1951 року), який надрукували у Мюнхені. Шевельов створював його для широкого кола читачів, а тому подавав матеріал надзвичайно просто та цікаво.

Протягом роботи над цими працями Шевельов був зосереджений на питанні формування української літературної мови. Надзвичайно розповсюджену думку, що мова Котляревського походить від полтавської та київської говірок, Шевельов доповнює прикладами наявності лексичних одиниць та синтаксичних структур із говорів Чернігівщини та Галичини. Цим Шевельов поглибив наше розуміння процесу вироблення літературної норми та показав контакти діалектів, які у підсумку склали основу літературної мови.
У Швеції розпочинається робота над проблемою формування білоруської мови. На той час у славістиці панувала шахматівська концепція, яка стверджувала, що існував період «давньоруської мови», після якого відбувся розпад цієї єдиної мови на три східнослов’янські мови. Шевельов постановив, що білоруська мова постала внаслідок злиття двох діалектів, що повністю суперечило панівній концепції академіка Шахматова, адже спростовувало думку про існування спільного періоду в історії української, білоруської та російської мов. Наслідком цих студій стала праця «Problems in the Formation of Belorussian»(1952), яку було видано вже в Америці.

Джерело

Тематична розкладка книг у відділі  абонементу

18 грудня – 90-річчя від дня народження Олександра Богачука

Олександр Богачук народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району Волинської області в сім’ї коваля. Закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, вступив на історико-філологічний факультет Луцького інституту ім. Лесі Українки. Саме тут він почав виявляти свої літературні здібності та почав публікувати свої вірші в обласних і республіканських періодичних виданнях.

У 1958 році Олександр Богачук закінчив навчання в інституті. В цьому ж році вийшла його перша поетична збірка  «Незабутнє», а вже через рік вийшла і друга – «Вересневий грім».

Після закінчення інституту Олександр Богачук кілька років працював у районній і обласній газетах. Пізніше, будучи старшим редактором обласного управління у справах преси, письменник видав третю невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку під назвою «Ні». З 1969 році Олександр Богачук вступив до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Крик попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай, Волинь». 

У грудні 1985 року Олександр Богачук переїхав на роботу до Рівного, де очолив новостворену обласну організацію Спілки письменників УРСР (1985-1989 рр.). Тут митець створив багато поетичних творів, тут минули і останні роки його напруженої письменницької праці, а в 1988 році вийшла його остання прижиттєва  збірка – «Цвіт роси». Останні роки життя Олександр Богачук працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.

18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку. У 2003 році його дружина Неоніла  Богачук видала посмертну збірку віршів письменника «А час не жде».

Тематична розкладка книг у відділі  абонементу

Олександр Богачук залишив багату літературну спадщину з широким жанрово-тематичним діапазоном: вірші-роздуми, вірші-спогади, філософські мініатюри, вірші-реквієми, публіцистичні поезії, пісні-думи, ніжні ліричні акварелі, бризки-імпровізації, вірші-перестороги, гумористичні вірші, вірші-заповіти, поеми.  Він є автором і  двох п’єс («На заході сонце сходить», «Брат із шатра»), які з успіхом йшли на сцені Волинського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.

Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили відомі композитори Г.І. Майборода, А.А. Горчинський, В.М. Верменич, А.М. Пашкевич, Георгій Мірецький, Климентій Домінчен, Віталій Кирейко, Іван Сльота.

Такі пісні, як «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі», «Моя родина – Україна», «Заспівай мені, мамо моя» та багато інших апробовані широким загалом виконавців. Він є автором не лише вірша, а й музики до пісні «Тиша навкруги», вона  стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня – «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) – облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.

Джерело

«Їм завдячує світ порятунком» вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Чорнобиль – символ мужності тисяч наших земляків, які зупинили розбурхану ядерну стихію і розповсюдження смертоносної радіації. Їх жертовність і подвиг відвели біду від прийдешніх поколінь.

14 грудня у Публічній бібліотеці вшановували учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Міський голова Ігор Чайка привітав ветеранів Чорнобиля, відзначив подяками учасників міського осередку «Союз Чорнобиль України», зокрема – вдів ліквідаторів Катерину Каштелян та Катерину Матвійчук, сини яких –  Сергій Каштелян та Іван Матвійчук з лютого 2022 року та жовтня 2022 року відповідно захищають Україну від московських окупантів. Хай береже їх доля!

Сьогодні наша нація мусить вистояти, витримати ще один виклик світового масштабу, щоб довести – українці міцніші за будь-який виклик долі, якщо гуртуються, якщо живуть майбутнім.

Зустріч продовжилась біля пам’ятника ліквідаторам аварії на Чорнобильській атомній станції поминальною молитвою за спокій їх душ.

13 грудня – 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового

Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумської області в селищі Тростянець у родині вчителів. М.Хвильовий уважав своїм літературним учителем Михайла Коцюбинського. Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України.

Записався добровольцем на фронт під час Першої світової війни. Саме життя в окопах, серед солдатської маси починають формуватись його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. Рядовий Фітільов займає активну політичну позицію та займався політичною діяльністю – він був членом полкової ради солдатських депутатів, делегатом армійського з’їзду. Саме в період військової служби Микола зближується з представниками українських національних партій, але залишається сам залишається безпартійним.

Весною 1921 року остаточно переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя. Саме в Харкові Микола Хвильовий починає працювати в редакційному відділі Головполітосвіти. Паралельно влаштувався у видавництво “Червоний Шлях” і з головою занурюється в літературну роботу. Творчий шлях розпочав заявивши про себе двома збірками віршів — «Молодість» і «Досвітні симфонії».Свої твори М.Хвильовий писав у стилі  Імпресіонізму. А за світовідчуттям М. Хвильовий був романтиком. За своїми політичними переконаннями М. Хвильовий Український комуніст.

Був двічі одружений. Перша дружина – учителька Катерина Гащенко, народила йому дочку Іраїду, але шлюб розпався через два роки.  Згодом він одружився із Юлією Уманцевою, у якої була дочка від першого шлюбу — Любов. Хвильовий сприймав її як рідну і ніжно називав Любистком. Саме  Любові Уманцевій письменник заповів усі авторські права своїх творів. Микола Хвильовий – є основоположником нового типу прозописьма.

За його сприяння 16 січня 1922 року утворюється Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців із трьома центрами в Харкові, Києві та Москві. Також він став організатором студії «Урбіно». Число «13» фатальне у житті Миколи Хвильового. Тринадцятого – він народився і помер.

У останні роки життя влада слідкувала за ним, а його квартира прослуховувалася.  Переслідування М. Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя. Він пив і благав людей пробачити йому.   Відтоді навіть полювання, до якого його змалку привчив батько, зубожілий дворянин і завзятий мисливець, не розраджувало Миколу Хвильового. Насуплений, похмурий, мовчазний, великої радості він уже не зазнавав.

Життя М.Хвильового закінчилося самогубством – він застрелився у своємо кабінеті.  Прожив він лише 40 років. Самогубство було не спонтаним. Він все продумав завчасно. Передсмертні записки – їх було, очевидно, дві, написав завчасно. Одна з них дуже тепла, адресована навіть не дружині, а “золотому моєму Любистку”, пасербиці Любові Уманцевій. Друга – політична: “…За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перша за все я, Микола Хвильовий“.   

Джерело

Екскурсія до бібліотеки

Нещодавно до КЗ “Публічна бібліотека” завітали на ознайомчу екскурсію учні 9 –го класу закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів №6. 

Працівниці головної книгозбірні Ковельської громади Ольга Бичковська (провідна бібліотекарка відділу обслуговування) та Ірина Малиновська (провідна бібліотекарка Інтернет-центру)  ознайомили учнів із правилами користування бібліотекою, фондами абонементу та читальної зали, розповіли про Інтернет-центр, офіційний сайт бібліотеки, сторінки у соцмережах Фейсбук та Інстаграм і про різноманітні 

послуги бібліотеки: