Вечір пам’яті Євгена Сверстюка

У небесному літописі України навічно записано ім’я Євгена Сверстюка – мислителя, філософа, письменника, правозахисника, одного з когорти мужніх, які стали на двобій з московською імперією за рідну землю, мову, за людську гідність. Історія України ХХ століття — це також і історія боротьби, самопожертви і творчості Євгена Сверстюка. Від виступу проти дискримінації української культури 50-х – 60-х років – і до Ініціативи 1-го грудня, спрямованої на відстоювання свободи і людського духу, Євген Олександрович для мільйонів українців був і залишається взірцем Людини і Громадянина.

Лише через роки й десятиліття, вже у незалежній Україні, прийшли до українського читача його книги, в яких Євген Сверстюк повертає слову його божественну суть і покликанням яких є поновлення віри в наших душах – після десятиліть комунізму і атеїзму. Серед них – «Блудні сини України» – книга про глибоку духовну кризу пострадянського суспільства. Відродження починається з почуття гідності, наголошує письменник і навертає нас, «дітей розореного дому», до істин, дорогу до яких загублено за роки колоніального мислення, до правічних джерел, християнської традиції.

Думки Євгена Сверстюка актуальні й сьогодні: «Тоталітаризм сидить в нас і може бути в цьому сенсі для нас загрозою. Чому він нам загрожує? До демократії треба підійматися кожному з великою відповідальністю. Це гідність кожного і це активність кожного. А до тоталітаризму легко опускатися, бо це вічна претензія, що хтось винен, а потім це покірне виконання того, що «я не міг інакше» чи «я так, як усі». Оце і є тоталітаризм. Він не дідько з рогами, він існує як форма суспільної пасивности. З людей роблять юрбу. Тоталітаризм – це одна з форм знелюднення людини і деформації особи. А суть нашого життя в тому, щоб формувати особу, яка не приймає певної системи, яка чинить опір за законами гідности і правди. І ця особа впливає відповідно на вашу дитину, на ваших друзів.

Не треба думати, що нічого я не значу. Значите! Для тих людей, які дивляться на вас, ви дуже багато значите! Люди дивляться, як можна і як треба – все життя дивляться, всі віки дивляться! Все будується на прикладі, на наслідуванні. Один в полі воїн — це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших».

Вечором пам’яті Євгена Сверстюка читацька спільнота, учнівська молодь вшанувала 95-ту річницю від дня народження великого українця, який залишив нам яскравий життєвий приклад і мудрі духовні дороговкази. На захід прибув із Луцька письменник і книговидавець Андрій Криштальський, якого пов’язували з Євгеном Сверстюком багатолітні творчі і дружні взаємини, автор книги спогадів про нього, видавець його творів.

8 грудня – 160-річчя від дня народження Бориса Грінченка

Усе своє недовге життя, лише 47 років, Борис Грінченко невтомно працював задля української культури. Він – автор «Словаря української мови”, багатьох підручників, один із організаторів товариства «Просвіта», активно боровся за право викладати українську мову в школах.

У старших класах гімназії Борис Грінченко підтримував зв’язок із гуртком революціонерів-народників, за що був ув’язнений. Цей арешт мав свої сумні наслідки: набута у в’язниці хвороба легень (туберкульоз), яка врешті стала фатальною, відчуження родини, наляканої вільнодумством сина, заборона продовжувати навчання в університеті. Проте посилено займаючись самоосвітою, Борис Дмитрович у 1881 р. успішно склав екзамен на народного вчителя.

Понад 10 років свого життя письменник віддав учительській праці. Особистим Євангелієм для Грінченка був “Кобзар” Шевченка. Вперше цю книгу він прочитав у 13 років. Твори Шевченка надихнули його на віршування українською мовою, попри те, що у сімʼї розмовляли російською. Знав Борис Грінченко німецьку й французьку мови, а пізніше — чеську, польську, вивчав норвезьку. В останні роки вивчав італійську, навіть розпочав роботу над українсько-італійським словником. Всі мови він вчив самостійно.

Улюбленими письменниками Б.Грінченка були Шіллер і Гейне. Борис Грінченко разом із дружиною збирали книги. Їхня бібліотека налічувала більше шести тисяч книг переважно наукового змісту. Сучасники згадували про нього як надзвичайно настирливу, наполегливу, вимогливу людину як до себе, так і до інших. Працювати з ним і дружити було дуже нелегко: підганяв інших до праці. Друзі називали Генералом. Борис Грінченко одружився двадцятирічним юнаком (1883). Доля звела його на літніх учительських курсах у Змієві на Харківщині з учителькою Марією Гладиліною, майбутньою письменницею Марією Загірньою. Борис надзвичайно високо цінував і кохав Марію, вона була для нього не тільки дружина, а й “вірний товариш”. Доля відвела їм лише 28 років спільного життя.

Він завжди захоплено розповідав про доньку Настуню, яка весело щебетала до нього літературною українською мовою. Справді, у цій родині панувала любов. Грінченко був прекрасним батьком, у вихованні доньки Насті виявлявся його педагогічний хист. Видавав для маленької доньки ілюстрований журнал «Квітка», де  писав коротенькі оповідання, вірші, загадки і невеличкі науково-популярні розповіді. Борис Грінченко виховував доньку, не приховуючи від неї реалій життя. Настя бачила, як гірко й важко живеться олексіївським селянам, що ледь зводять кінці з кінцями.

Дбав Грінченко й про те, щоб донька отримала найкращу освіту. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Грінченки теж були досить гостинними людьми. Свого часу в них гостювали відомі діячі української культури: Т. Зіньківський, І. Липа, В. Самійленко, М. Чернявський та ін. В Олексіївці письменник проводив вечірні читання для дорослих. Через усе життя подружжя Грінченків, об’єднане злагодою і невтомною працею задля України, пронесло велике почуття любові й зберегло його до останнього подиху. Без Бориса Марія жила працею ще 18 років. У ці роки перевидавала твори свого чоловіка, захищала його чесне ім’я від нападок.  

Джерело

Тематична розкладка книг у відділі  абонементу

Запрошуємо!

6 грудня – День Збройних сил України. Година пам’яті

Напередодні Дня Збройних сил України в ліцеї №11 м. Ковеля відбулась година пам’яті воїнів ЗСУ з позивними «Вірний» та «Фотограф» – Олександра Філона та Максима Бурди.  Ведуча події – Ангеліна Махнюк, методистка КЗ «Публічна бібліотека» Ковельської територіальної громади.

Світлими спогадами про Олександра Філона поділилася його дружина Анна. Розповіла, що він був щиро відданий будь-якій справі, за яку брався,  дуже любив спорт. Навіть у єдиний на тижні  вихідний Сашко вдосконалював власні навички,  ділився знаннями, навчав.  «Після смерті Олександра його побратими мене підтримують,  вони стали  мені другою родиною…» – каже Анна.

На заході була присутня мама Максима Бурди. А його дівчина Марія Лукашук поділилась світлими спогадами про коханого. Розповіла про благодійні виставки його фотографій та познайомила із сайтом, що присвячений  Максиму: «Сайт – це такий ресурс, на якому зібрані найважливіші  миті його життя.  Хочеться зберегти кожну згадку про Максима, кожну статтю, висловлювання, будь-яку інформацію – для мене це дуже важливо».

Серед дописів цього сайту є згадка і про Публічну бібліотеку,  наші тематичні заходи, благодійні збори – надзвичайно приємно, дякуємо! Ми – разом!

Ліцеїсти не стримували сліз, слухаючи розповіді про Героїв. Організатори заходу впевнені, що вони  почули те важливе, що обов’язково вплине на формування їх патріотичного світогляду, додасть снаги до навчання, гартування тіла та духу.

Дякуємо ліцею № 11 за організацію Години пам’яті.

На фото:  книжкова виставка в читальній залі бібліотеки приурочена Дню Збройних сил України.                       

Українська армія – сила і гордість нашої Батьківщини. Українські військові довели, що вони найвідважніші, найдосвідченіші, найпрофесійніші воїни у світі. Бажаємо кожному захиснику і захисниці повернутися додому  неушкодженими і принести з собою ПЕРЕМОГУ!

5 грудня – Міжнародний день волонтера

Шановні волонтери! Завдяки вам і вашим зусиллям цей світ стає добрішим, безпечнішим, щасливішим. Без вам неможлива перемога України! Щастя вам, процвітання, життєвої енергії, нових важливих досягнень.

У теперішній важкий для нашої країни час, більшість із нас стали волонтерами – людьми доброї волі. Зрозуміли, що тільки РАЗОМ ми – СИЛА! Так і кожен наш захід в бібліотеці допомагає бути обізнаними, читаючими, думаючими, національно свідомими громадянами. 

Ви, наші читачі, підтримуєте благодійні акції бібліотеки, долучаєтесь до зборів: російських книг на макулатуру, тканини для маскувальних сіток на фронт, теплого одягу, чаю та варення для наших воїнів. 

Повідомляємо, що зібрані на Дні варення баночки з солодким десертом та свіжі фрукти ми вже передали воїнам!

ДЯКУЄМО ВАМ! ПЕРЕМОГА БЛИЗЬКО, КОЛИ МИ РАЗОМ!

На фото – тематична розкладка матеріалів преси та книг в читальній залі бібліотеки.