У перший день зими ❄️ запрошуємо на 🍯ДЕНЬ ВАРЕННЯ 🍯.
У програмі:
🍓дегустація + приз за краще варення
🍊чаювання
🍐 обмін рецептами
🍎 інфо-блок
🍏 інтерактивне спілкування
🍒 благодійний збір варення і фруктів для воїнів
БУДЕ: смачненько, цікавенько і тепленько…
Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942) — українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині. З дитинства знала досконало польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Та як і мати, Ольга згодом вивчила українську.
Ольга стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті. Вона закінчила лише 4 класи школи, на той час вважалося, що дівчатам знати більше не потрібно. Та Кобилянську це не влаштувало, вона активно навчалася сама.
Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух). Перші вірші та оповідання О. Кобилянська писала німецькою мовою з 13-14 років.
Ольга Кобилянська підписувалася “Кобиляньска”, бо саме таке написання започаткував її батько. Була особисто знайома з Лесею Українкою. Їх дружба тривала 14 років, хоча бачилися вони лише тричі за життя. Подруги часто листувалися.
Ольга Кобилянська мала прийомну дитину (позашлюбну доньку одного із братів). Рідна матір покинула дівчинку та відправилась до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її називала матусею. Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.
Особисте життя письменниці було нещасливим. Ольга Кобилянська дуже кохала Йосипа Маковея, але той не відповів їй тим же почуттям. Коблилянська сама заробляла собі на життя, на власні кошти купила будинок (чим неймовірно пишалася). У 70 років вона стала фанаткою німого кіно. Тоді, у 30-х роках вона мешкала в Чернівцях і не пропустила жодної кіноновинки. Ходила зі своїми подругами і сама за них платила.
Тематична розкладка книг у відділі абонементу
Основні книги для життя від Ольги Кобилянської: Євангеліє, «Фауст» Гете та твори Т.Шевченка.
Улюблена порада письменниці – завершувати кожен день книгою.
Найвідоміші твори Ольги Кобилянської, які вважаються класикою української літератури – «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Ніоба», «Юда», «Людина».
Усе своє недовге життя, лише 47 років, Борис Грінченко невтомно працював задля української культури. Він – автор «Словаря української мови”, багатьох підручників, один із організаторів товариства «Просвіта», активно боровся за право викладати українську мову в школах.
У старших класах гімназії Борис Грінченко підтримував зв’язок із гуртком революціонерів-народників, за що був ув’язнений. Цей арешт мав свої сумні наслідки: набута у в’язниці хвороба легень (туберкульоз), яка врешті стала фатальною, відчуження родини, наляканої вільнодумством сина, заборона продовжувати навчання в університеті. Проте посилено займаючись самоосвітою, Борис Дмитрович у 1881 р. успішно склав екзамен на народного вчителя.
Понад 10 років свого життя письменник віддав учительській праці. Особистим Євангелієм для Грінченка був “Кобзар” Шевченка. Вперше цю книгу він прочитав у 13 років. Твори Шевченка надихнули його на віршування українською мовою, попри те, що у сімʼї розмовляли російською. Знав Борис Грінченко німецьку й французьку мови, а пізніше — чеську, польську, вивчав норвезьку. В останні роки вивчав італійську, навіть розпочав роботу над українсько-італійським словником. Всі мови він вчив самостійно.
Улюбленими письменниками Б.Грінченка були Шіллер і Гейне. Борис Грінченко разом із дружиною збирали книги. Їхня бібліотека налічувала більше шести тисяч книг переважно наукового змісту. Сучасники згадували про нього як надзвичайно настирливу, наполегливу, вимогливу людину як до себе, так і до інших. Працювати з ним і дружити було дуже нелегко: підганяв інших до праці. Друзі називали Генералом. Борис Грінченко одружився двадцятирічним юнаком (1883). Доля звела його на літніх учительських курсах у Змієві на Харківщині з учителькою Марією Гладиліною, майбутньою письменницею Марією Загірньою. Борис надзвичайно високо цінував і кохав Марію, вона була для нього не тільки дружина, а й “вірний товариш”. Доля відвела їм лише 28 років спільного життя.
Він завжди захоплено розповідав про доньку Настуню, яка весело щебетала до нього літературною українською мовою. Справді, у цій родині панувала любов. Грінченко був прекрасним батьком, у вихованні доньки Насті виявлявся його педагогічний хист. Видавав для маленької доньки ілюстрований журнал «Квітка», де писав коротенькі оповідання, вірші, загадки і невеличкі науково-популярні розповіді. Борис Грінченко виховував доньку, не приховуючи від неї реалій життя. Настя бачила, як гірко й важко живеться олексіївським селянам, що ледь зводять кінці з кінцями.
Дбав Грінченко й про те, щоб донька отримала найкращу освіту. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Грінченки теж були досить гостинними людьми. Свого часу в них гостювали відомі діячі української культури: Т. Зіньківський, І. Липа, В. Самійленко, М. Чернявський та ін. В Олексіївці письменник проводив вечірні читання для дорослих. Через усе життя подружжя Грінченків, об’єднане злагодою і невтомною працею задля України, пронесло велике почуття любові й зберегло його до останнього подиху. Без Бориса Марія жила працею ще 18 років. У ці роки перевидавала твори свого чоловіка, захищала його чесне ім’я від нападок. Джерело
Тематична розкладка книг у відділі абонементу
Щороку в останню суботу осені Україна оплакує своїх дітей, яких в 1932-1933 році убила голодом червона Москва. Цього дня бібліотека зібрала ковельчан на вечір-реквієм «Імена їх Ти, Господи, знаєш». Ми мусимо знати, пам’ятати, поширювати правду про один з найбільших злочинів ХХ століття – геноцид, вчинений окупаційним більшовицьким режимом проти української нації. Через 90 років Росія спробувала повторити його, масово вбиває і депортує українців, руйнує міста і села. Як і в 1933-му, Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. В цей день єднаємося навколо національної пам’яті та спільної потреби вижити як нації і перемогти в запеклій боротьбі проти одвічного ворога.
Вечір-реквієм організували провідний бібліотекар Ольга Бичковська та методист Ангеліна Махнюк. Над організацією книжкової виставки та оформленням зали працювали Галина Приступа, Клавдія Макарук та Людмила Юрченкович. Щиро дякуємо всім аматорам, які допомагали в проведенні заходу:
ДЯКУЄМО УСІМ ЗА ЕМОЦІЇ ТА ПАМ’ЯТЬ!
