«Я була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась»

Цьогоріч виповнюється 145 років

з дня народження неперевершеної поетеси

Світочі України – зазвичай шанобливо називаємо так людей, які є носіями істини, правди, волі, освіти. У пам’яті народу живуть імена тих, хто у важкі для України часи горів, як свічка у темряві, зігрівав і запалював інших, був світлом віри, надії й любові, жертовно віддавав життя на вівтар служіння Вітчизні. Вони залишили нам у спадок нетлінні духовні скарби. Саме тому ми пам’ятаємо їх і будемо пам’ятати завжди. Такою була і є для нас Леся Українка – поетеса зі світовим ім’ям.

Вже кілька років поспіль наша бібліотека долучається до курсу «Світочі нації», який слухають учні Школи гармонійного розвитку при Ковельській філії Союзу українок. І щоразу день народження нашої геніальної землячки ми відзначаємо цікавим заходом. Нині їй була присвячена літературно-музична година «Я була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась».

Подібно до машини часу, світлини, музика і поезія перенесли нас у Колодяжне часів Лесі Українки, в її дитинство. Адже саме з нього бере початок  усе. Станемо добрими чи злими, успішними чи невдахами, веселими й товариськими чи понурими і самотніми, будемо любити людей і Україну – чи станемо байдужими і холодними, наче слизькі медузи – все залежить від умов, в яких ми зростаємо і людей, які формують наш світогляд.  І все, що полюбимо у дитинстві, будемо палко любити усе життя. А тому нам так цікаво знати – якою ж була маленька Леся, перш ніж стати одним із титанів духу, що підпирають українське небо.

 Читаймо твори Лесі Українки. Вона писала їх для нас, щоб навчити нас любити, щоб передати нам часточку своєї сили, мужності, оптимізму і віри.

«Здоров’я — це ще не все, та без нього все інше не варте нічого»

Ще тисячу років тому батько медицини Авіценна стверджував: “Головним скарбом життя є не землі, що ти завоював, не багатства, що у тебе в скринях, а здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати”. Саме з цією метою – озброїти нас знаннями про найбільш поширені захворювання та ситуації, що потребують лікування, про те, як ми можемо допомогти собі самі, – кандидат медичних наук, відмінник охорони здоров’я, лікар вищої категорії ковельчанка Любов Карасовська написала книгу «Домашня медична енциклопедія», (в співавторстві з сином, лікарем-терапевтом Віталієм Карасовським). Невелика за об’ємом, вона містить безліч корисних порад про те, як просто і з мінімальними затратами поправити здоров’я. Це справжній підручник для нашої самоосвіти – зручний для користування, матеріал чудово розміщений, читається легко, все зрозуміло.

Думками та враженнями про нову книгу поділились її перші читачі – на презентації, що відбулась у центральній районній бібліотеці. Залу заповнили колеги-медики, пацієнти, друзі авторів, молодь – студенти медичного коледжу – шанувальники щедрого людського та професійного таланту Л.Карасовської. Теплу дружню атмосферу творили прекрасні почуття – щирої вдячності, захоплення і поваги. Здається, всі присутні були під чаром цієї непересічної особистості. Півстоліття лікарського стажу, три десятиліття викладацької праці у Ковельському медичному училищі – такий вагомий її внесок в охорону здоров’я жителів нашого міста. За невтомний труд, за любов до людей і багаторічне служіння їм доля посилає Любові Федорівні поважний вік, зберігши красу і жіночність, енергійність, прагнення працювати на користь громади. Як людина небайдужа, вона переймається нашими спільними проблемами, вболіває за нашу духовність, культуру, мову. Свою мудру думку і громадянську позицію не раз висловлювала на сторінках газети «Вісті Ковельщини». Усе життя Любов Федорівна по крихтах збирає знання. З великою пошаною ставиться до книги як до скарбниці знань і досвіду, як до матеріального втілення людського інтелекту і пам’яті роду. А відтак постала перед нами у новій іпостасі – як автор ряду цікавих і різнопланових книг. У 2008 та 2012 рр. вийшли історико-публіцистичний нарис «Вілька Радошинська – наша колиска, Байківці – наша надія» та спогади «З клятвою у серці». Її нова праця, в якій зібрані набуті знання і досвід, – чудовий подарунок ковельчанам, який багато років служитиме їм.

Всі присутні на презентації щиро зичили Любові Федорівні Божих благословінь. Вона дає молоді приклад, як бути успішною, а літнім – як бути сучасною: розмінявши дев’ятий десяток, освоїти комп’ютер і самій набрати свою книгу! Вирощує троянди, вишиває сорочку для товариша свого сина, пише книги і просить у Бога здоров’я й наснаги на добрі справи. Радо ділиться секретами активного, творчого довголіття: робити добро людям, прощати кривди – тоді Бог помагає. Робити все з душею та натхненням, перебувати у доброму настрої, з оптимізмом зустрічати новий день, радіти кожній миті життя. Тож скористаймося безцінним життєвим досвідом і будьмо здоровими. І нехай у цьому допоможе нам «Домашня медична енциклопедія». Адже книга – це завжди мудрий порадник.

Козак серед папуасів

Знай наших: великий українець Микола Миклухо-Маклай

Напевне, немає жодного хлоп’яти, яке б не заздрило Миклусі-Маклаю. Життя серед папуасів, в хатині під склепінням тропічного лісу, на березі теплого, ласкавого океану, де круглий рік сяє сонце, хлюпочуть лагідні хвилі, ростуть тропічні фрукти, а над ними кружляють фантастичного розміру і краси метелики – о, цей чарівний сон дитинства, який сниться усім. Але чи кожен із нас має стільки наполегливості і відваги, щоб здійснити свою мрію? Яким щасливцем здавався нам в підліткові роки Микола Миколайович Миклухо-Маклай!

Насправді доля послала йому чимало випробувань і короткий вік – 42 роки. Молодістю і життям заплатив він за фарби південних морів і блиск тропічного сонця. Кожна сторінка його творів оплачена гнійними виразками і жаром лихоманки, приниженнями перед кредиторами і залежністю від чиновників. Але він ішов на все, щоб повідати людині про Людину. Він хотів довести людям, що у розгалуженої крони людських рас один загальний корінь, який робить безглуздими усі дебати про вищі і нижчі раси, про касти обраних і племена ізгоїв, яким на роду написано бути рабами. І він строго науково довів однакову біологічну повноцінність людей усіх націй і рас. Втім, його заслуги перед наукою і людством надзвичайно різноманітні. Він був одним із зачинателів і творців морської біології та порівняльної анатомії, написав багато робіт із зоології, зоогеографії і фізичної географії, які й досі не втратили своєї цінності. Миклухо-Маклай не лише класик науки – він виклав класичний урок служіння їй. 20 років тривала його Велика Подорож, його Експедиція за Людиною. Микола Миколайович об’їздив Канари і Марокко, Чилі і Єгипет, Англію і Йемен, Швецію і Ефіопію, побував на легендарному острові Пасхи, відвідав Таїті, Самоа, Каролінські і Філіппінські острови, жив в Австралії, обійшов увесь Малайський архіпелаг. Але, звичайно, головна його подорож – Берег Маклая. Першим і, на жаль, останнім з європейців прийшов він сюди без рушниці й корисливих цілей, озброєний лише повагою і доброзичливістю. І в серцях цих людей, що знаходяться по рівню свого розвитку в кам’яному віці, він теж знайшов доброзичливість і повагу. Він вивчає їх устої, звичаї, методи землеробства, промисли, зачатки торгівлі. Він розвінчав міф про “страшних людоїдів”, але розгледів іншу небезпеку: грабуючи, обманюючи, вбиваючи, споюючи, розбещуючи, йде по джунглях страшне чудовисько – колоніалізм. Учений пише меморандуми і відозви прем’єрам і царям, гнівається і волає про допомогу з трибун і газетних смуг…

Об’їхавши всю планету, побачивши всі дива світу, він пам’ятав свою Батьківщину – Україну і пишався нею. Бо хоч поряд з його іменем звично ставлять слова «російський учений», він з діда-прадіда був українцем, про що свідчать рядки з його автобіографії: «Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра». Сам мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. І не безпідставно: його прапрадід Охрім Макуха був курінним отаманом на Запорожжі. За визволення України з-під польської шляхти воювало троє його синів — Омелько, Назар і Хома. Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків і сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника. Але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем вдалося втекти. Курінний отаман власноруч стратив сина-перевертня… Хто читав Миколу Гоголя, одразу пізнає сюжет. Гоголь, що  був другом їх родини, поклав його в Основу свого «Тараса Бульби».

 Розповідь про всесвітньо-відомого українського вченого-гуманіста, доповнена слайдопоказом та переглядом літератури,  викликала жвавий інтерес у учнів Школи гармонійного розвитку.   Є нам ким пишатися і з кого брати приклад! Є в кого вчитися наполегливості та відваги у здійсненні своїх мрій.

«Безсмертна слава лицарів Крут»

Крути – слава і смуток України. Студентське військо, озброєне лише святою любов’ю до краю, поклало початок відновленню збройної боротьби нашої нації за свою Незалежність. Юні герої загинули, врятувавши честь свого народу, давши приклад для наступних поколінь борців – повстанців Холодного Яру, вояків УПА. Їх подвиг сколихнув совість і серце народу, який мав усвідомити: Росія завжди нищила і нищить українців. Вони виконали велику місію, яка мала підняти цілу націю на боротьбу із північним ворогом.

Борців за волю України, що в розквіті духовних і фізичних сил впали в страшному бою під Крутами, вшанували годиною пам’яті «Безсмертна слава лицарів Крут» в Ковельській центральній районній бібліотеці студенти ковельських промислово-економічного та медичного коледжів, представники старшого покоління.  Переживаючи щоразу трагедію трьох сотень юнацьких життів, ми відзначаємо не річницю поминок, а день перемоги духу, яких мало в історії людства.

Будьмо ж гідні подвигу героїв, що з вірою і надією дивляться на нас із високих небес. Щирим серцем, знаннями, творчістю, працею будуймо українську державу, утверджуймо і боронімо свою Незалежність.

Подяка бібліотеці

11 січня 2016 р в м.Тернополі Президент України вручив високі нагороди славним воїнам 44 окремої артилерійської бригади, яка прославила себе під час бойових дій на східному фронті, стримуючи російського агресора від просування в глиб української території.

В числі нагороджених орденом Богдана Хмельницького Ш ступеня – ковельчанин Володимир Майданюк, який під час нещодавньої дводенної відпустки до рідного міста відвідав колектив Ковельської центральної районної бібліотеки. Володимир Майданюк та його батько-волонтер Андрій Майданюк подякували колективу бібліотеки за постійну допомогу бригаді. На потреби артилеристів бібліотека організовувала плетіння маскувальних сіток, пошиття сигнальних прапорців та чохлів до них, збирала і продовжує збирати грошову та речову допомогу.

Володимир розповів, що мають тепер хороше речове і харчове забезпечення, але потреба в пальному та в запчастинах для машин ще існує. Отже, допомозі небайдужих бійці бригади будуть щиро вдячні.

Підрозділи 44 бригади брали участь у боях поблизу населених пунктів Червоний партизан, Озерянівка, Зелепівка, Артемове, Новгородське, Дзерджинськ, Зайцеве, Вогнегорськ, Логвинове, Горлівка. Високий рівень роботи української артилерії славні воїни 44-ої довели під час Дебальцевської операції та боїв за Донецький аеропорт. У бригаді є неперевершені герої, солдати, сержанти, офіцери, в особистому заліку яких по кілька десятків знищених бойовиків або до шести підбитих російських танків.