18.01.2016 о 14:51 | Категорія:
Новини
Як добре, що є поряд з нами люди небуденні, цікаві, які серед суєти суєт уміють бачити і примножувати прекрасне! Творчий вечір автора та виконавця Оксани Мулярчук «Мелодії моєї душі», що відбувся в бібліотеці, подарував нам насолоду від вишуканого поетичного слова і ніжної мелодії. Глибока лірична і патріотична поезія, прекрасна музика і виконання створили чудовий настрій усім гостям свята. Скільки б разів ми не зустрічались, пані Оксана завжди приємно дивує, щоразу відкриваючи нові грані творчого обдарування.

Багаторічна дружба пов’язує її з нашою книгозбірнею. Не злічити, скільки разів вона щиро відгукувалась на запрошення і додавала бібліотечним заходам вишуканості й чару. Вечори, презентації книг, зустрічі з письменниками стають особливими, коли заспіває «Райдуга», коли скаже мудре слово Оксана Йосипівна.
22 роки її творчої педагогічної діяльності пролетіли в школі с. Зелена. На уроках музичного мистецтва і християнської етики прищеплювала дітям своє життєве кредо: тільки краса і добро зможуть врятувати світ. Вся її щоденна праця – суцільна творчість: уроки музики, тематичні й випускні вечори, до яких писала сценарії й пісні, шила костюми… Творила справжнє свято для своїх вихованців. Серед сільських дітлахів Оксана Йосипівна відкрила багато талантів, які здобули призові місця в районних, обласних, всеукраїнських музичних конкурсах. Увесь цей час опікувалась вокальною групою БК с.Зелена. За свою працю здобула звання старшого вчителя, відмінника народної освіти, авторитет і повагу людей, які обрали її депутатом районної ради. Віра, надія, любов – ці найвищі людські чесноти ведуть її по життю.
Пані Оксана співає в церковному хорі – в храмі Преображення Господнього. Здалеку доїжджаючи до маленької каплички, минає декілька величних церков. І завжди приносить з собою святочний настрій. Така вона є – вірна, красива, мудра – Берегиня свого роду, рідної пісні, традиції, духовності. Багаторічна членкиня Союзу українок Ковельщини, улюблена вчителька вихованців Школи шляхетних українок, директор і автор Гімну цієї особливої школи, все це – Оксана Йосипівна.
Та найбільше ковельчани знають її як артиста – учасницю відомих у місті та за його межами колективів – тріо, а згодом – дуету «Райдуга», творчість яких прославила наш край. Тричі дівчата були учасницями творчого звіту художніх колективів Волинської обл. в столичному Палаці «Україна», гостями Волинського телебачення, брали участь у багатьох концертах, творчих поїздках по Україні та за кордон, здобули лаври на багатьох фестивалях та відзнаку за міжнародну співпрацю в галузі культури. Неповторні, вродливі, талановиті дівчата завоювали симпатії своїх земляків, даруючи їм тепло сердець і світло очей – музику своєї душі. І не випадково у них така сонячна назва – «Райдуга». Ра – прадавнє ім’я Сонця, і наша мова зберегла його спервовіку в усіх словах, що означають світло: ранок, рама, рай, райдуга, правда, краса, радість. Напевно, саме радість, яку дівчата дарують нам, – і є смислом і філософією їх творчості. А ще пані Оксана – талановитий композитор. У її скарбничці понад 50 пісень на слова Лесі Українки, Миколи Луківа, Наталі Зубицької, Ніни Гуменюк, ковельчан Ніни Горик, Анатолія Семенюка, Олени Євсюк, Петра Андрейчука, Георгія Ідрісова, Ніни Шугніло. Вона тонко відчуває слово, і її власні вірші, що народжуються разом з мелодією, торкаються наших сердець.
Робота, родина, діти, село, церква, концерти… Дивовижно – скільки може встигнути зробити жінка, над якою час не має влади!

Пані Оксано, дякуємо за ваше мистецтво, за подаровану радість. Щасти вам, Боже!
Коментарі Вимкнено до «Мелодії моєї душі» | Автор
admin
16.01.2016 о 15:41 | Категорія:
Новини
До 110-річчя повстанського художника Ніла Хасевича
Дивовижно, трагічно, славно склалася доля великого українця Ніла Хасевича. Народившись у глухому поліському селі, ще в юності втративши ногу, на власноруч зробленому протезі, без грошей, він вирушає до Варшави, де, закінчивши Академію мистецтв, здобуває світову славу художника-графіка. Та коли над Україною нависла смертельна небезпека, не вагаючись, віддав за її порятунок не тільки мистецький дар, але й саме життя. У роки Другої світової війни та сім немислимо важких років після розгрому гітлерівців у підпільному бункері УПА він боровся з людиноненависницьким радянським окупаційним режимом. Після його загибелі боротьбу продовжили його роботи, що експонувалися в різних країнах, розповідаючи світу про Україну. Ніл Хасевич не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами й операціями, та для української ідеї він зробив так само багато, як найкращий полководець героїчного чину. Ціною власного життя він творив історію України.
Життєву історію повстанського художника з неймовірною силою духу з хвилюванням слухали старшокласники ковельських шкіл. Година пам’яті Ніла Хасевича «Я б’юся різцем і долотом» будить почуття національної гідності, гордості за визвольну боротьбу нашого народу, за великих українців, які подають нам приклад любові до України.
«У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битись з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!…» Ці рядки Ніл Хасевич написав 1951 року, за рік до смерті в непримітному бункері на хуторі неподалік села Сухівці, що за дванадцять кілометрів від Клевані Рівненської області.

Героям слава!
Коментарі Вимкнено до «Я б’юся різцем і долотом» | Автор
admin
06.01.2016 о 15:54 | Категорія:
Вітання
Різдво — найдивовижніше і найулюбленіше свято в усьому християнському світі. Українська традиція святкування Різдва має свою історію, свій колорит та особливості. Це пов‘язано з поєднанням дохристиянської та християнської традицій, а саме старого слов’янського свята на честь поворота Сонця на весну – Коляди та великого християнського свята на честь народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха – Різдва Христова.

Знаючи про цей мультикультурний феномен, можна краще зрозуміти символи українського свята Різдва-Коляди.
Зірка, яку носили колядники від хати до хати, на початку означала народження нового Сонця, а пізніше Вифлеємську зірку, що привела трьох мудреців до маленького Ісуса Христа.
Сніп пшениці, або жита, який приносили до хати, називали Дідухом-Прадідом, а іноді називали Колядою. Він був символом добробуту, урожаю та безсмертного предка, оберега роду.
Настільний хліб, або хліб, якім обдаровували колядників-співаків також називався Хлібом- Колядою.
Для святкової вечері готували 12 священних страв, що символізували 12 місяців, а згодом 12 апостолів. Однією з головних страв була кутя, яку ставили на покуті для вшанування пам‘яті померлих предків. Мед в куті — був символом життя, мак — символом сну-смерті.
Величальні пісні зимового циклу, які за слов‘янських часів присвячувались сонцю, місяцю, зорям та предкам, а згодом, за Християнства, в які додались сюжети про народження Христа, називались колядками.
А величальні пісні весняного циклу, які були присвячені новому року, який слов‘яни святкували навесні, називались щедрівками. Саме через це в них були згадки про ластівок, побажання багатого врожаю, приплоду худоби, доброго роїння бджіл.
Згодом, коли святкування нового року було перенесено на зиму, щедрівки стали співати на Різдво разом з колядками та у Щедрий вечір.
Згадуймо та святкуймо разом!
Джерело
Мирного та радісного Різдва Україні та кожному українцю!
Коментарі Вимкнено до Щасливого Різдва!! | Автор
admin