Наш пріоритет – Україна!

Ковельських шанувальників книги відвідав Володимир Шовкошитний – поет, прозаїк, публіцист, перекладач, кіносценарист, книговидавець, доктор філософії, професор кафедри політології Міжнародної Кадрової Академії, народний депутат І-го скликання, фізик-атомник, енергетик, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990-2003 рр.), організатор перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого й Юрія Литвина з Пермських таборів в Україну в 1989 році. Володимир Шовкошитний, автор багатьох книг прози і поезії, наукових статей і публіцистики, сценаріїв художньо-публіцистичних фільмів, – організатор потужного видавничого процесу, якому український читач завдячує появі кількох сотень книг прози, поезії, публіцистики, наукової літератури, що руйнують радянські міфи, відроджують історичну правду про Україну та виховують справжнього українця.

Наш гість представив нам книжкові новинки очолюваного ним Київського видавництва «Український пріоритет».

ІВАН МАРЧУК – ВИЗНАНИЙ СВІТОМ ГЕНІЙ З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Марчук Іван Степанович народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка на території сучасної Тернопільської області. Український художник, володар звання Народного художника України, лауреат Національної премії України імені Шевченка.

Марчук – жива легенда, один з найвизначніших українських художників та скульпторів нашого часу, єдиний український митець, якого британське видання The Daily Telegraf внесло до списку 100 геніїв сучасності.

Іван Марчук – унікальна людина, яка працює на благо мистецтва. Майстер працює щодня, по 17 годин. Рука митця може виконувати 120 рухів за хвилину.

Іван Марчук – винахідник багатьох оригінальних технік, найвідоміша з яких – «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» — плести, переплітати).

Художник 12 років прожив в еміграції у США та Австралії. У 1989 році Марчуку довелося покинути Батьківщину через переслідування зі сторони радянської влади та неможливість реалізуватися.

“Моя трагедія в тому, що я народився не там, де хотів. Я волів би народитися в Австралії. Шкода, що я там не залишився, я ніколи сюди не приїхав би. Та і європейські країни – це культурні країни. Там порядок, усі ввічливі. Це мені потрібно. Я ненавиджу хамство, брехню і фальш”, – поділився майстер.

Першу виставку на Батьківщині художнику дозволили зробити у 42 роки. У 79 роки він став першим майстром, чиї картини були виставлені у “Мистецькому арсеналі” за життя митця.

У 2011 році ім’я талановитого співвітчизника увічнено на Алеї слави в Тернополі бронзовою зіркою.

Його цитати про державу, українців та стосунки між людьми можуть шокувати своєю відвертістю, але, як говорить сам художник: “Я не вмію брехати, правда понад усе”.

12 цитат Івана Марчука, які, можливо, будуть здаватися образливими та жорсткими, а когось змусять оглянутись навкруги та змінити своє життя. У будь-якому разі, І.Марчук має право на свою думку, адже він у нас такий один, єдиний українець сучасності, якого у світі визнають генієм.

1. В Україні малюю пейзажі, бо страшенно люблю цю землю. Я в жодній країні не намалював пейзажу – ні австралійського, ні американського, ні голландського .

2. Україна народжує найбільші таланти на квадратний метр у світі, але вона їх не поливає, вони їй не потрібні.

3. Україна – така країна, яку взагалі ніхто не знає. І Україна як держава, неіснуюча, можна сказати, яка не здійснилася, вона нічогісінько не робить, щоб світ її знав. Є стандарти – Шевченко і Кличко.

4. Нас роз’їдає чорна заздрість, жорстокість, ненависть. Подивитися тільки на площу Толстого, на молодь, яка там п’є, смітить, гуляє, курить – це вже не люди. Дегенерація абсолютна і дебілізм. При цьому вони можуть навіть мати по два дипломи… Нарід позбавлений елементарної культури поведінки. У нас ніхто не знає, що таке етика в спілкуванні.

5. Росія війну розпочала. У нього (Путіна, – ред.) є план Барбаросси: просто ліквідувати Україну як державу. Я не бачу сили у світі, яка поставила би шлагбаум перед ним, і це все зупинила. Ніхто не хоче. Україна нікому не потрібна. Вона потрібна лише як падаль, на яку грифи злітаються, і розривають її на шматочки.

6. Я не вмію брехати, правда понад усе, а в нас абсолютно правди немає, законів немає, порядку немає. А як немає законів і порядку, то і держави немає. Сьогодні Україна – найгірша країна в Європі для життя. Чому тікають люди з України? Тому що жити хочуть.

7. Росія – це тільки Москва, ще, може, Санкт-Петербург. Я був у їхній глибинці ще за совєтських часів. Зараз та глибинка набагато гірша: всі вимерли від алкоголю. Їсти не мають нічого, хоч і живуть на землі. Росіяни – найлінивіший люд на Землі. Вони хочуть жити за рахунок України. Ось чому вона їм так муляє. Вони чорно заздрять, що Україна піде в Європу.

8. Скільки було міністрів культури, вони нічого не зробили для моєї популяризації, вони мені майстерні не дали. Сьогодні у 80 років в мене немає нормальної майстерні.

9. Я в Україні вже одинадцять років. Жодного разу в жоден проект, на жодну виставку мене не запросили, хоча роблять групові, всякі. Мене не існує. Мене не було в совєцькі часи – мене немає і зараз.

10. Тут нормальне життя буде, коли всі будуть багаті, бо бідний українець завжди заздрить багатому. У світі цього немає.

11. Я не можу назвати жодної особи, яка б зробила собі світову славу в Україні. Таких немає, бо Україна їх не пестила, а виганяла. Це як та кицька, що народила своїх котенят, а потім поїла.

12. Я дуже каюся вже кілька років, що приїхав з Америки. Я жив нормально, я не знав, що таке негативні емоції. Просто важко одному жити в чужій країні, якби в мене була жінка, мене б тут не було.

Слава захисникам України!

«Кожна культурна нація ставиться до своїх захисників як до святих,

 творить культ захисників Вітчизни. Так повинні робити і ми».

Роман Коваль, історик, книговидавець

Саме таку місію виконує фільм “Трохи нижче неба”, перегляд якого відбувся у бібліотеці. Про оборонців Донецького аеропорту – військових 80-ї бригади Збройних Сил України, “кіборгів”, які ціною власного життя зупинили московську агресію, – розповіли їхні рідні та бойові побратими. Ця розповідь, доповнена аматорським відео, вражає, не залишає нікого байдужим.

Важливо, що серед присутніх було чимало учнівської молоді – адже саме вони мають розбудовувати Україну завтра і добре знати її історію, бути громадянами, а не населенням. Символічно, що вшанувати пам’ять полеглих героїв у нинішній війні з Росією прийшов учасник визвольних змагань українців періоду ІІ Світової війни та повоєнних років, зв’язковий УПА Іван Шевко.  

Фільм представив Сергій Приходько, активний учасник боротьби за нашу незалежність, нині – волонтер і боєць ідеологічного фронту.

Бібліотека підготувала перегляд книг про українських воїнів, героїв сучасності. 

ЗАПРОШУЄМО!

Володимир Шовкошитний – поет, прозаїк, публіцист, перекладач, кіносценарист, доктор філософії в галузі політології, професор кафедри політології Міжнародної Кадрової Академії, народний депутат І-го скликання, фізик-атомник, енергетик, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990-2003 рр.), організатор перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого й Юрія Литвина з Пермських таборів в Україну в 1989 році. Володимир Шовкошитний -автор понад 20 книг прози і поезії, наукових статей і публіцистики сценаріїв художньо-публіцистичних фільмів та надзвичайно цікавий співрозмовник.

Київське видавництво «Український пріоритет» видало понад 200 книг прози, поезії, публіцистики, наукової літератури, що руйнують радянські міфи, відроджують історичну правду про Україну та виховують справжнього українця. Буде можливість придбати ці книги.

В Україні щорічно 8 травня відзначається День пам’яті та примирення 

Цей пам’ятний день започатковано задля вшанування подвигу українського народу у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті тих, хто загинув на фронтах, в окопах, і тих, хто загинув під час бомбардувань, побував у полоні, концтаборах, чи просто зник безвісти у вихорі воєнного лихоліття. 

Також у травні пам’ятними є такі дні:

14 травня  ?  День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни;

16 травня  ?  День пам’яті жертв політичних репресій;

18 травня  ?  День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Запрошуємо до перегляду книжкової виставки “В книжковій пам’яті – миттєвості війни” в читальній залі Публічної бібліотеки.