Українська мова – НЕ табу

 19 липня 2023 року в конференц-залі Публічної бібліотеки зібралися всі охочі поспілкуватися про мову.

   Мова існує майже стільки, скільки існує людина. В кожного народу вона своя. А в нас своя! Комусь українська передалася від народження. А хтось, зокрема мешканці східних регіонів, змінили свідомість  і переходять на українську в дорослому віці.

   Тож, на зустрічі, яку підготувала та провела молода філологиня Мар’яна Місяць, «Українська мова – НЕ табу» говорили про стереотипи, сталі наративи, про заборони мови та її популяризацію, про значення української мови для кожної окремої людини.

   Хотілося би, щоб мова була не темою для конфліктів, а приводом для гордості та інструментом для спілкування, творчості, роботи, самореалізації. Щоб ми не боялися сміливо говорити про свою мову і розуміли один одного. Бо, хоч досвід у нас дуже різний, але мета спільна – творити сильну, обʼєднану, незалежну Україну. Бо хто, якщо не ми?

   Захід було доповнено підбіркою літератури про сучасну українську мову, діалекти, антисуржик. Виставку підготувала спеціаліст бібліотеки Галина Приступа.

   Дякуємо учасникам за присутність, сміливість та небайдужість.

ЗАПРОШУЄМО!

Запрошуємо !

Спікер: Мар’яна Місяць

16 липня -115-та річниця від дня народження Василя Барки

Справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет.

Народився Василь Барка у с. Солониця. Його батько служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я постійно бідувала,  батько теслював, доглядав з трьома синами (Олександр, Іван, Василь) чужі сади, а під час громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного. Невдовзі батько помирає. Василь Барка наймався на працю по селах і приносив «натуральний» заробіток.

Барка багато пережив незгод: втеча на Кубань, війна з фашистами, оборона Кавказу, тяжке поранення, полон, гірка доля «остарбайтера», табір для «переміщених осіб» (ДІПІ) в Авґсбурзі, напіврабська праця, пошуки сенсу життя, зміна світогляду, цілковите прийняття християнської ідеології.

Улюблений предмет Василя Барки — література. Він захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника та ін.

Барка був ерудований, його було любо слухати, коли говорив про світову культуру, про Данте, якого цитував староіталійською мовою.

Тематична розкладка у відділі  абонементу 

У Краснодарі познайомився з красунею-черкешенкою (адигейкою) Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. На початку 1943 року Василь Очерет востаннє бачив свою сім’ю: його мобілізували на роботу до Німеччини.

Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі “Жовтий князь”, не втішаючи себе надією, що цей твір колись буде видрукувано в Україні.

Барка, не будучи схильним до точних наук, сам собі вигадав і фізику, й хімію, й математику. Він варив чай із піску й вважав це корисним, бо така була його власна “хімія”. Захопившись оптикою й переломленням “шкідливих для зору сонячних променів”, вирішив носити темні окуляри. Одних здалося мало — начепив ще одні, а потім і треті. Дужки трьох окулярів муляли вуха, поет підмощував на вуха газету й мав екстравагантний вигляд. А потім це скінчилося, і до кінця життя він не носив окулярів.

Він жив ідеєю “білого чернецтва” — тобто служив Богові сам, поза монастирем. Знав кілька мов, а писав тільки українською, що теж було подвигом, адже в Америці не здобудешся на великі тиражі українських книг.

На схилі літ письменник переніс інсульт, і для ведення його справ було створено опікунський комітет. Останні роки провів у пансіонаті для інвалідів (чи у старечому домі).

13 липня – 85-а річниця з дня народження Мирослава Скорика

13 липня мало би виповнитися 85 років Мирославу Скорику – композитору безмежного таланту, твори якого стали невід’ємною складовою української сучасної культури.

На жаль, Мирослава Михайловича вже три роки немає з нами. Але його музика залишається: щемлива “Мелодія ля-мінор”, екстравагантний “Гуцульський триптих”, грайлива “Не топчіть конвалій”, фундаментальний “Мойсей”.

Сьогодні згадуємо 11 цікавих фактів з життя і творчості маестро :

1.Мирослав Скорик – чи не найвідоміший у світі сучасний український композитор.

Окрім академічних творів, в його доробку чимало естрадних пісень та, як це говорять зараз, саундтреків до фільмів. Його “Мелодія ля-мінор” для скрипки вважається у світі уособленням зраненої і ніжної душі України; ця мелодія перекладена для різних інструментів — від бандури до флейти. Відома і її вокальна версія: її зокрема виконувала Злата Огнєвич. А на початку війни Оля Полякова записала пісню “Колискова” на цю музику.

Тематична розкладка книг в читальній залі

2. Мирослав народився в родині українських інтелігентів у Львові.

Родина Скорика відігравала значну роль в суспільному житті Галичини. У його роду були суспільні діячі, просвітники, правники, представники науки, культури й мистецтва.

3.Мирослав Михайлович Скорик — внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто, вона сестра його бабусі).

Саме Соломія, так би мовити, “відкрила” юного Мирослава. Якось в гостях у великої співачки 5-річний хлопчик зазначив, що її фортепіано “фальшивить” — він не знав, що для вокалістів інструмент налаштовують на півтону нижче. Крушельницька здогадалася, що у небожа абсолютний слух, і порадила його бабусі віддати хлопця вчитися музиці.

4.Коли Мирославу було 9 років, його сім’ю репресували й заслали до Сибіру.

Сам композитор згадує, що в ті часи його більше цікавив футбол, але на прохання батька він все ж таки продовжив здобувати музичну освіту. “Коли мені виповнилося 13, щось до мене промовило, і я за 4 роки закінчив музичну семирічку”, — згадував він опісля.

5. Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА “Веселі скрипки”, для якого писав естрадні пісні.

Написана ним в ті часи “Не топчіть конвалій” стала першим твістом не тільки в Україні, але й по всьому СРСР.

6.У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” і стає відомим на всю країну.

Параджанов обирав серед кількох кандидатів, але вибрав композитора-початківця, сказавши: “Він правильно відчуває магію гір”. І не помилився. Шедевральний фільм супроводжувався такою ж шедевральною музикою. На хвилі успіху стрічки композитор написав “Гуцульський триптих”, який пролунав на весь світ.

7.Сучасник Левка Дутківського і Володимира Івасюка, Скорик доклався і до написання музики до фільму “Червона Рута” — першого радянського мюзиклу з Софією Ротару і музикантами “Смерічки”. Ротару виконує у фільмі шлягер Скорика “Намалюй мені ніч”.

8.Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в СРСР, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів. 9. Найвідоміша його “Мелодія ля-мінор” написана до фільму “Високий перевал” на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.

Фільм 1981 року розповідає про повоєнні роки в Галичині через призму однієї родини. Радянська цензура заборонила показували українських націоналістів з симпатією (що хотів зробити Денисенко). Тому він звернувся до Скорика з проханням написати таку музику до кінострічки, яка могла б “розказати” глядачеві те, чого не можна показати. Уперше твір прозвучав для флейти й фортепіано, а згодом композитор зробив перекладення для скрипки з фортепіано, скрипки з оркестром.

10.У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю “Червона Рута”.

Дипломантами фестивалю стали Тарас Чубай, Марічка Бурмака, Сестричка Віка, “Брати Гадюкіни” і “Кому вниз”.

11.Вистава “Мойсей” на музику Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.