13 липня – 85-а річниця з дня народження Мирослава Скорика

13 липня мало би виповнитися 85 років Мирославу Скорику – композитору безмежного таланту, твори якого стали невід’ємною складовою української сучасної культури.

На жаль, Мирослава Михайловича вже три роки немає з нами. Але його музика залишається: щемлива “Мелодія ля-мінор”, екстравагантний “Гуцульський триптих”, грайлива “Не топчіть конвалій”, фундаментальний “Мойсей”.

Сьогодні згадуємо 11 цікавих фактів з життя і творчості маестро :

1.Мирослав Скорик – чи не найвідоміший у світі сучасний український композитор.

Окрім академічних творів, в його доробку чимало естрадних пісень та, як це говорять зараз, саундтреків до фільмів. Його “Мелодія ля-мінор” для скрипки вважається у світі уособленням зраненої і ніжної душі України; ця мелодія перекладена для різних інструментів — від бандури до флейти. Відома і її вокальна версія: її зокрема виконувала Злата Огнєвич. А на початку війни Оля Полякова записала пісню “Колискова” на цю музику.

Тематична розкладка книг в читальній залі

2. Мирослав народився в родині українських інтелігентів у Львові.

Родина Скорика відігравала значну роль в суспільному житті Галичини. У його роду були суспільні діячі, просвітники, правники, представники науки, культури й мистецтва.

3.Мирослав Михайлович Скорик — внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто, вона сестра його бабусі).

Саме Соломія, так би мовити, “відкрила” юного Мирослава. Якось в гостях у великої співачки 5-річний хлопчик зазначив, що її фортепіано “фальшивить” — він не знав, що для вокалістів інструмент налаштовують на півтону нижче. Крушельницька здогадалася, що у небожа абсолютний слух, і порадила його бабусі віддати хлопця вчитися музиці.

4.Коли Мирославу було 9 років, його сім’ю репресували й заслали до Сибіру.

Сам композитор згадує, що в ті часи його більше цікавив футбол, але на прохання батька він все ж таки продовжив здобувати музичну освіту. “Коли мені виповнилося 13, щось до мене промовило, і я за 4 роки закінчив музичну семирічку”, — згадував він опісля.

5. Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА “Веселі скрипки”, для якого писав естрадні пісні.

Написана ним в ті часи “Не топчіть конвалій” стала першим твістом не тільки в Україні, але й по всьому СРСР.

6.У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” і стає відомим на всю країну.

Параджанов обирав серед кількох кандидатів, але вибрав композитора-початківця, сказавши: “Він правильно відчуває магію гір”. І не помилився. Шедевральний фільм супроводжувався такою ж шедевральною музикою. На хвилі успіху стрічки композитор написав “Гуцульський триптих”, який пролунав на весь світ.

7.Сучасник Левка Дутківського і Володимира Івасюка, Скорик доклався і до написання музики до фільму “Червона Рута” — першого радянського мюзиклу з Софією Ротару і музикантами “Смерічки”. Ротару виконує у фільмі шлягер Скорика “Намалюй мені ніч”.

8.Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в СРСР, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів. 9. Найвідоміша його “Мелодія ля-мінор” написана до фільму “Високий перевал” на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.

Фільм 1981 року розповідає про повоєнні роки в Галичині через призму однієї родини. Радянська цензура заборонила показували українських націоналістів з симпатією (що хотів зробити Денисенко). Тому він звернувся до Скорика з проханням написати таку музику до кінострічки, яка могла б “розказати” глядачеві те, чого не можна показати. Уперше твір прозвучав для флейти й фортепіано, а згодом композитор зробив перекладення для скрипки з фортепіано, скрипки з оркестром.

10.У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю “Червона Рута”.

Дипломантами фестивалю стали Тарас Чубай, Марічка Бурмака, Сестричка Віка, “Брати Гадюкіни” і “Кому вниз”.

11.Вистава “Мойсей” на музику Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.

Літнє читання

 Пропонуємо для читання влітку

• Варта! Варта! Террі Пратчетт.   Переклад Ірини Серебрякової та Анастасії Коник, “Видавництво Старого Лева”, 2019, 416 сторінок

Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно… Катя Бльостка.  “Віхола”, 2021, 328 сторінок

Зважаючи, що українські матери народжують навіть у бомбосховищах, цьогорічний бестселер Каті Бльостки про материнство не втрачає актуальність навіть під час війни. “Матера вам не наймичка, або Чому діти – це прекрасно…” нагадує ранню прозу Ірени Карпи: невпинний потік кулсторі з унікальним гумором в епізодах, де, здавалося б, є місце тільки для відчаю. Авторка сповнює своїх читачів і читачок надією й із розумінням каже, що весь треш одного дня закінчиться – буде легше.

• Казки роботів. Станіслав Лем. Переклад Юрія Попсуєнка, Ростислава Доценка, Ірини Шевченко, Мар’яни Гандзій, Віри Авксентьєвої, “НК-Богдан”, 2017, 136 сторінок

Казки Станіслава Лема можна читати в будь-якому віці, адже письменник вдало поєднує жанр традиційної казки та наукової фантастики. Коли у впорядкований світ роботів приходять жадібні й жорстокі королі, наївні спасителі вірять, що позбавити людство зла можна самими помислами. “Подібне було би і в нас, оскільки зло, як і (на щастя) добро, не хоче викорінюватися зі світу”, – лукавить Станіслав Лем. Тому казки й залишаються таким популярним жанром, де очевидне добро завжди боротиметься з очевидним злом.

• Щоденник книгаря. Шон Байзелл. Переклад Ярослави Стріхи, “Наш Формат”, 2019, 304 сторінки

Шон Байзелл, не закінчивши правничу освіту, викупив у рідному шотландському містечку книгарню, де почав збирати вживані книжки. Наразі в його колекції понад 100 тисяч книжок, а його букіністичний магазин – найбільший у Шотландії. У своїх мемуарах він розповідає про закулісся романтичної професії книгаря, згадуючи кумедних відвідувачів, які приходять не просто за книжками, а за історіями, подеколи розповідаючи свої.

• Дивні люди. Артем Чапай. “Видавництво 21”, 2019, 304 сторінки

Українські вчені відтворили ДНК неандертальця, і цей наївний спостерігач потрапляє в різні ситуації: від зйомок порнофільму до цирку. Одне залишається незмінним – люди навколо такі дивні, й такі… впізнавані. Артем Чапай написав книжку про те, що нам усім треба стати трохи кращими, це навіть неандерталець розуміє.

• Хімія повсякдення. Володимир Саркісян. “Віхола”, 2021, 176 сторінки

Український хімік-токсиколог розповідає про хімію найбуденніших речей: від прянощів до антисептика. Із книжкою Володимира Саркісяна можна зрозуміти, коли солити картоплю, як працює марихуана та звідки взялося мило. Відтак, у “Хімії повсякдення” можна знайти і кулінарні лайфхаки, і історії Агати Крісті.

• Спитайте Мієчку. Євгенія Кузнєцова.“Видавництво Старого Лева”, 2021, 272 сторінки

Між новинами про війну 4 березня українську авторку Євгенію Кузнєцову номінували на Літературну премію Європейського Союзу. Її роман “Спитайте Мієчку” – це аналіз зміни гендерних ролей в Україні впродовж останнього століття. Дві сестри у старому будинку живуть із бабусею, індійською кузиною, мамою та рудим котом без імені. І на всіх них чекають великі зміни.

• Ведмеже місто. Фредерік Бакман. Переклад Софії Волковецької, “#книголав”, 2019, 432 сторінки

“Ведмеже місто” оповідає про пристрасті маленького містечка на півночі Швеції, де серед безробіття й безвиході залишилася надія на місцевий хокейний клуб. Книжки Фредеріка Бакмана стали такими популярними, тому що до його героїв моментально відчуваєш потужну емпатію, навіть якщо вони опиняються в на перший погляд нецікавому сетингу.

• Гамлєт, або Феномен дацького кацапізму. Лесь Подерв’янський

Як і з Террі Пратчеттом, у Леся Подерв’янського можна радити до прослуховування всі п’єси. Всі вони записані на ютубі голосом автора й гарантовано відволікають у наймоторошніші часи вже не одне покоління українців та українок. Моя улюблена – сатира на шекспірівського “Гамлета”, де надривна й усім відома кульмінація завершується канонічним: “Ех, бл*дська Данiя, пi*дєц всiм сподiванням!”. Одного дня Леся Подерв’янського введуть у шкільну програму 11 класу, а на території всієї росії ростиме густий ліс – і українська національна ідея засяє чистим світлом.

 8 липня – 85 років Лесю Танюку (1938-2016),  українському режисеру театру і кіно 

• Лесь Танюк понад усе прагнув зберегти генетичну пам’ять української нації 

   Леонід Степанович  Танюк,  український режисер, письменник, громадський діяч, народився у селі Жукин Димерського (нині Вишгородський) району на Київщині. Батько Стефан Самійлович викладав українські мову та літературу, мама  Наталя Миколаївна – іноземні мови.  

• Під час ІІ Світової війни трирічним хлоп’ям потрапив разом із батьками до німецьких концтаборів. 
• По війні родині не дозволили повернутися до Києва, і Танюки оселилися на Волині.  
• У повоєнні роки після закінчення школи працював ливарником-формувальником  на Луцькому механічно-ливарному заводі. Захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі. Обдарованого хлопця за якийся час прийняли до акторської групи  Волинського обласного музично-драматичного театру. 
• 1963р. закінчив режисерське відділення Київського інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого. Ставив спектаклі у Львівському, Одеському, Харківському драматичних театрах.
• Обирався народним депутатом України 1-5 скликань, очолював парламентський Комітет з питань культури і духовності.
• У 1989- 2014р.р. — голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.
• У 1992р. очолив Національну спілку театральних діячів України.
• У березні 1999р., після загибелі Вячеслава Чорновола, був обраний заступником Голови Руху.
• Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва; книг: «Мар’ян Крушельницкий», «Хроніка опору», «Монологи»,   «Парастас»; видань «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя» та фундаментальної роботи «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло друком 37).

Тематична розкладка книг в читальній залі бібліотеки

• Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса» і «Патетична соната» М. Куліша; «Ніж у сонці» — за І. Драчем;  «Матінка Кураж» за Б. Брехтом;   «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром; «Принц і жебрак» за М. Твеном; «Диктатура совісті» М. Шатрова та багатьох інших. 
• Режисер картини «Десята симфонія», сценарист фільму «Голод-33», автор серії телефільмів про М.Хвильового, Л.Курбаса, М.Йогансена, М.Грушевського, М.Куліша.
• Професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка Карого.   
• Л.С.Танюк помер 18 березня 2016р. внаслідок тяжкої хвороби. До його останнього дихання поруч були «два ангели», як він їх називав – дружина, відома мистецька діячка Неллі Корнієнко, і донька Оксана — театрознавець і драматург. 
• Лесь Танюк понад усе прагнув  зберегти генетичну пам’ять  української нації. Як людина високого культурного рівня, він робив це через код  національної культури.  Адже  тільки тоді, коли жива Культура  – жива Нація. І Рід. І Людина. Отже, Лесь Танюк,  режисер і сценарист, письменник і політик – залишається з нами в час свого 85-ліття. І залишатиметься…

Джерело

Їх варто знати: сучасні українські поетки та поети

Далі »

Віртуальна екскурсія ” Наше місто та родина Косачів”