Зустріч – присвята

Чудове мистецьке дійство зібрало в бібліотеці наших краян, зачарованих творчістю – тих, хто творить скарби духовні, і тих, хто з радістю їх приймає у своє серце.

В культурному житті нашого краю, в мистецькому просторі України відбулась визначна подія – вихід у світ книги Валентини Клюнтер «Доля синьоокого романтика», присвяченої творчості члена Національної спілки художників України Валентина Данилюка. Десять років тому завершилося земне життя митця, але він живе у своїх роботах та у світлій і вдячній пам’яті всіх, кому пощастило його знати.

Краєзнавець Валентина Клюнтер, як і художник Валентин Данилюк, народилася у прадавньому волинському селі Секунь, про історію якого написала декілька книг. Не інакше, як сама доля обрала її для виконання важливої місії – увічнити в книзі пам’ять про художника, навіть дала їм однакові імена! А не так давно вона посприяла тому, щоб його родина передала майже чотири десятки творів майстра (скульптур та картин) до Волинського краєзнавчого музею. Тепер його творчість належить історії, Україні, і не розпорошиться у часі та просторі, як праця багатьох талановитих людей, чиї імена, на жаль, загубилися і забулись. На цьому наголосила директор художнього відділу Музею Зоя Навроцька, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва.

Ім’я Валентина Данилюка збирає довкола себе сузір’я яскравих особистостей, які освітлюють мистецький простір нашого краю. Він ніби притягував до себе споріднені душі, духовність, витонченість, благородство, шляхетність. Таке спілкування було насолодою і потребою. Це була його духовна родина. Атмосферу чудового родинного свята у нашій залі створили непересічні особистості, які поділилися теплими спогадами –  поетична берегиня Волині Ніна Горик, творець співочого тріо «Райдуга» Оксана Мулярчук, художник-вітражист Віктор Бурчак, донька художника Надія Дзьоник, директор Ковельської художньої школи  імені Андроника Лазарчука Олена Цьомик, науковий співробітник Ковельського історичного музею Мирослава Мороз. 

З великим задоволенням ми вітали нашу гостю зі столиці, нашу землячку і гордість, королеву українського романсу, народну артистку України Світлану Мирводу. Чудові пісні в її виконанні подарували присутнім світлий настрій і незабутні враження.  

Українська мова – НЕ табу

 19 липня 2023 року в конференц-залі Публічної бібліотеки зібралися всі охочі поспілкуватися про мову.

   Мова існує майже стільки, скільки існує людина. В кожного народу вона своя. А в нас своя! Комусь українська передалася від народження. А хтось, зокрема мешканці східних регіонів, змінили свідомість  і переходять на українську в дорослому віці.

   Тож, на зустрічі, яку підготувала та провела молода філологиня Мар’яна Місяць, «Українська мова – НЕ табу» говорили про стереотипи, сталі наративи, про заборони мови та її популяризацію, про значення української мови для кожної окремої людини.

   Хотілося би, щоб мова була не темою для конфліктів, а приводом для гордості та інструментом для спілкування, творчості, роботи, самореалізації. Щоб ми не боялися сміливо говорити про свою мову і розуміли один одного. Бо, хоч досвід у нас дуже різний, але мета спільна – творити сильну, обʼєднану, незалежну Україну. Бо хто, якщо не ми?

   Захід було доповнено підбіркою літератури про сучасну українську мову, діалекти, антисуржик. Виставку підготувала спеціаліст бібліотеки Галина Приступа.

   Дякуємо учасникам за присутність, сміливість та небайдужість.

ЗАПРОШУЄМО!

Запрошуємо !

Спікер: Мар’яна Місяць

16 липня -115-та річниця від дня народження Василя Барки

Справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет.

Народився Василь Барка у с. Солониця. Його батько служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я постійно бідувала,  батько теслював, доглядав з трьома синами (Олександр, Іван, Василь) чужі сади, а під час громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного. Невдовзі батько помирає. Василь Барка наймався на працю по селах і приносив «натуральний» заробіток.

Барка багато пережив незгод: втеча на Кубань, війна з фашистами, оборона Кавказу, тяжке поранення, полон, гірка доля «остарбайтера», табір для «переміщених осіб» (ДІПІ) в Авґсбурзі, напіврабська праця, пошуки сенсу життя, зміна світогляду, цілковите прийняття християнської ідеології.

Улюблений предмет Василя Барки — література. Він захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника та ін.

Барка був ерудований, його було любо слухати, коли говорив про світову культуру, про Данте, якого цитував староіталійською мовою.

Тематична розкладка у відділі  абонементу 

У Краснодарі познайомився з красунею-черкешенкою (адигейкою) Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. На початку 1943 року Василь Очерет востаннє бачив свою сім’ю: його мобілізували на роботу до Німеччини.

Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі “Жовтий князь”, не втішаючи себе надією, що цей твір колись буде видрукувано в Україні.

Барка, не будучи схильним до точних наук, сам собі вигадав і фізику, й хімію, й математику. Він варив чай із піску й вважав це корисним, бо така була його власна “хімія”. Захопившись оптикою й переломленням “шкідливих для зору сонячних променів”, вирішив носити темні окуляри. Одних здалося мало — начепив ще одні, а потім і треті. Дужки трьох окулярів муляли вуха, поет підмощував на вуха газету й мав екстравагантний вигляд. А потім це скінчилося, і до кінця життя він не носив окулярів.

Він жив ідеєю “білого чернецтва” — тобто служив Богові сам, поза монастирем. Знав кілька мов, а писав тільки українською, що теж було подвигом, адже в Америці не здобудешся на великі тиражі українських книг.

На схилі літ письменник переніс інсульт, і для ведення його справ було створено опікунський комітет. Останні роки провів у пансіонаті для інвалідів (чи у старечому домі).