Мусимо навчитися чути себе українцями

2016 рік оголошений роком Івана Франка (1856-1916) на відзначення 160-ї річниці від дня народження та 100-тих роковин з дня смерті великого українця.

Письменник, перекладач, публіцист, критик, мовознавець, етнограф, філософ, громадський діяч – він увійшов в історію нашої культури та держави як духовний провідник нації, творець яскравих невмирущих художніх образів та глибокодумних інтелектуальних трактатів, позначених історичною перспективністю та ясною передбачливістю. Велич Івана Франка як провісника української державності – у його баченні України як суверенної держави “у народів вольних колі”. Його проникливий погляд в майбутнє базувався на глибинному осмисленні внутрішніх процесів, здійсненому в історичному, політичному, етнокультурному, соціально-економічному зрізах і широкомасштабному підході до історії і культури нації в європейському та світовому контекстах.

Безперечна заслуга велета духа у формуванні нового українця: Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” (як традиційно називали себе галичани), перейменування галичанина з русина на українця, котрий виборював свої національні права як представник великої нації, покликаної своїм історичним досвідом і волею Бога створити власну державу. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…” Ідея єдності українців закладена також у його мовознавчих студіях, в яких письменник відстоював єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західноукраїнськими говірками. Іван Франко прагнув змінити ментальність українця, який звик постійно підлаштовуватися, прагнув сформувати українця, який стане повноправним господарем у своїй хаті. Він шукав причини наших негараздів, нашого невміння організувати себе як націю і був переконаний, що причина у нас самих: ми не хочемо збагатитися, самі дозволяємо себе експлуатувати, а потім бідкаємося і звинувачуємо свою гірку долю. Актуальність франкових думок і сьогодні вражає…

Вершинним злетом геніальної думки і слова стала поема “Мойсей” (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджено зраду національних інтересів та проголошено ідею служіння рідному народові. Філософська глибина цього універсального твору скерована на проблеми єдності українців, суверенітету України, її національного лідера – усі ці проблеми до сьогодні залишаються надзвичайно актуальними. У поемі Франко задекларував ідею української державності – мрію, що віками була найзаповітнішою у серцях цілих поколінь українців. Створений автором образ Мойсея – національного Провідника, який веде народ до “обітованої землі”, прозвучав як з а п о в і т Україні воздвигнути “свого Мойсея”, що став би політичним провідником нації, та на той час виконати заповіт Франка Україна була неспроможна. Словами своєї поеми І.Я. Франко промовляє до своїх сучасників і майбутніх поколінь українців, що власна держава є Господнім даром, який мусить цінувати народ. Не піддаваймося зневірі, українці, дослухаймося до мудрих заповітів нашого Мойсея – Івана Яковича Франка!

Вікторія Пригода   «Вчімося у Франка»   (скорочено)

 http://www.hetman.tv/nomera/2011/2011-1-2-37/52-53vchimosya.html

Радянське франкознавство називало Франка затятим соціалістом, марксистом, войовничим атеїстом, поборником ідей “українсько-російського єднання”, борцем проти “українського буржуазного націоналізму”. Виставка літератури «Апостол духу Іван Франко» знайомить з Франком справжнім. Читайте! Думайте!

“Лісова пісня” зустріч з письменниками

    Щороку в дні пам’яті незрівнянної Лесі Українки Ковельщина радо зустрічає гостей чарівного фольклорно-поетичного свята «Лісова пісня». Нині воно проходило вже вп’ятнадцяте і стало не тільки всеукраїнським, а й міжнародним. 6 серпня воно завітало й до нашої бібліотеки, де відбулася зустріч ковельчан з поетами з різних регіонів України та зарубіжжя. Свої твори нам читали Ніна Горик, Ольга Ляснюк, Микола Мартинюк з Луцька, Анна Багряна з Болгарії, Василь Кузан із Закарпаття, Тетяна П’янкова з Івано-Франківщини, Віктор Бойко з Харкова, Сергій Омельчук з Білорусі.

Жвава, весела, серйозна розмова з майстрами слова, цікавими особистостями додала присутнім оптимістичного настрою, енергії, інформації для роздумів. Своє мистецтво подарували нам дзвінкоголосі дівчата з фольклорного гурту «Намисто».

Нащадок Тараса Бульби – Громадянин світу

17 липня 2016 р. виповнилося 170 років від дня народження    Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая.

Ювілей видатного вітчизняного вченого-гуманіста бібліотека відзначила Днем інформації «Шляхетний лицар науки».

Філософ, антрополог, етнограф, анатом, лікар, лінгвіст, зоолог, біолог, географ, письменник, публіцист, художник, навіть метеоролог — і в більшості з цих галузей не аматор, а справжній професіонал, чиї праці не втратили свого значення по сьогоднішній день — таким він залишився у пам’яті людства.
У часи Миклухо-Маклая в наукових і політичних колах панував полігенізм – течія, що, заручившись високим авторитетом дарвінізму, доводила біологічну нерівноцінність рас, вивищуючи білу расу як найрозвинутішу, і успішно використовувалась білими колонізаторами у підкоренні азійських народів. Вирушивши в Нову Гвінею, Маклай прагнув перевірити на об`єктивному матеріалі й довести або наукову слушність, або безпідставність полігенізму. В результаті своїх антропологічних спостережень він науково довів повну неадекватність полігенізму! Особливої уваги заслуговували суспільні відносини папуасів. Вчений встановив, що серед них немає відносин влади, в звичному для нас розумінні, немає розподілу на класи, багатих та бідних і тільки розподіл за статтю та віком визначають специфіку відносин. При цьому суспільне життя тубільців, їх світосприйняття вирізнялися значною складністю та різноманіттям, що спростовувало уявлення про них як про примітивні племена.

Численний табір полігеністів ненавидів Маклая лютою ненавистю. Але, визнавши доказовість його наукових аргументів, найчесніший з них Томас Гекслі написав йому: «Ви один повстали проти цілого легіону полігеністів, і я, що свято вірив у полігенізм, визнаю себе переможеним, Ваші статті з антропології та етнографії папуасів зруйнували все, що я вважав незаперечним. Гірко визнавати себе обеззброєним, але хай живе істина!»

Ще в кінці ХІХ століття вчений-гуманіст складає «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, тобто у нього вперше народжується думка про нинішню організацію Об’єднаних Націй і Загальну декларацію прав людини.

Виступаючи на захист поневолених народів світу, Миклухо-Маклай боронив і права українців. В родинному архіві збереглися відомості про статті, які Микола писав на захист прав України і висилав до Росії, де вони методично нищилися, бо ж України «не було, нема й не може бути».

Впродовж тривалого часу радянська історіографія називала М.М.Миклухо-Маклая не інакше як “выдающимся русским учёным-этнографом и путешественником”. Це було типовим явищем, коли росіянам приписували всі досягнення, що створювалися всіма народами імперії. Та архівні документи спростовують ці упереджені факти.
В одному з інтерв`ю Микола Миколайович стосовно національності зазначив: «Моя особа – то живий приклад того, як благополучно поєдналися три сили, що споконвіку ворогували. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їх, здавалося б, непримиренних гордовитих ворогів ляхів, розбавленою кров’ю холодних германців». І жодної згадки про російський інгредієнт!

Пращур майбутнього вченого, Охрім Макуха, був курінним отаманом Запорізької Січі і прототипом Тараса Бульби (його реальну життєву історію поклав в основу своєї повісті Микола Гоголь). (Цікаво, що й сьогодні у папуасів Гвінеї є річка з іменем Гоголь – її назвав так колись Миклухо-Маклай). Батько вченого, Микола Ілліч, українець, дворянин із Стародубського повіту на Чернігівщині, після закінчення Петербурзького інженерного інституту очолював одну з ділянок будівництва залізниці Москва – Петербург і Петербурзьку залізничну станцію. За свій зухвалий вчинок – грошовий переказ (150 карбованців) Тарасові Шевченку на заслання, він був звільнений зі служби, і тільки смертельна хвороба врятувала його від суду.

Сьогодні 12 онуків, правнуків, праправнуків Миколи Миклухо-Маклая живуть в Австралії та вважають себе українцями, очолюють Товариство українців Австралії. Старійшина цього роду – диктор австралійського державного телебачення Роберт Миклухо-Маклай, двічі (у 1980 і 1988 рр.) відвідав Україну, де народився його дід-українець, всесвітньо відомий вчений, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя о. Нова Гвінея – Берег Миклухо-Маклая.

У 1996 р. ЮНЕСКО назвало Миколу Миклухо-Маклая Громадянином світу.

На його честь 17 липня – в день народження великого українця – вже майже півстоліття відзначається День етнографа.

ІВАН МИКОЛАЙЧУК – ЛЕГЕНДА УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТИЧНОГО КІНО

   Понад чверть століття його творчість привертала до себе пильну увагу глядачів і спеціалістів. «Тіні забутих предків», де він знявся в головній ролі, визнаний одним з двадцяти найкращих фільмів світу усіх часів і народів. Великим досягненням актора було сміливе і сучасне трактування образу Тараса Шевченка у кінострічці «Сон», де Кобзар постає людиною з живими почуттями, духовно зв’язаною зі своїм народом. У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван – не лише виконавець цікавої ролі козака Василя, а й співрежисер фільму, керівник його музичного оформлення. «Білий птах з чорною відзнакою» – нова сторінка у творчості Івана Миколайчука – він стає сценаристом. У цій стрічці (1971) Миколайчук з режисером Юрієм Ільєнком вперше у радянському кіно розповіли про долю героя УПА. Ця тема була небезпечна і заборонена у ті роки. «Вавилон ХХ» став справжнім вибухом в українському кіно, був відзначений призом «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

  Він жив і творив у 60-70-ті роки минулого століття, в задушливій атмосфері радянської дійсності. Українське поетичне кіно з його неповторною мовою зображення та музично-звукової палітри, з вибухом акторських талантів та режисерських відкриттів найяскравіше з усього творчого надбання шістдесятників зуміло висловити мрії свого народу, сподівання свободи, які впродовж століть витіснялися з його свідомості. Іван Миколайчук був душею цього напряму і його найвиразнішим акторським обличчям. За своє коротке творче життя Миколайчук знявся у 34 кінострічках, написав 9 сценаріїв і п’єсу, поставив 2 фільми. В його особі наша нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців.

   Гоніння на національний український кінематограф зіграло особливу трагічну роль у творчій біографії та особистій долі Івана Миколайчука. Влада безжально викинула його з кінопроцесу, позбавляючи елементарного права на працю – тільки за те, що лишився вірним своєму народові і даному Богом покликанню. Як бракує сьогоднішньому вітчизняному кінематографу Івана Миколайчука! Його акторські, режисерські, сценарні роботи стали класикою нашого кіно. На них мають вирости його духовні нащадки. Будемо сподіватися.

Пам’ять видатного українського режисера, актора та сценариста користувачі нашої бібліотеки вшанували медіагодиною                                                   «ІВАН  МИКОЛАЙЧУК – ЛЕГЕНДА  УКРАЇНСЬКОГО  ПОЕТИЧНОГО  КІНО», під час якої переглянули документальний фільм «ІВАН МИКОЛАЙЧУК. КНИГА ЖИТТЯ».

   До ювілею видатного кіномитця ми підготували перегляд книг і статей з періодичних видань «Мистецька магія Івана Миколайчука». Книги допоможуть провести кілька вечорів «при світлі його душі» в енергетичному полі його щедрого таланту. Але, звісно, найкраще спілкуватися з ним – це дивитися його фільми. З екрана, як і 40, 30 років тому струменіють справжні магія і чари. Звичайна кіноплівка зберегла для нас його натхнення, мудрість, чарівність, любов. За короткий час, відведений йому долею, він встиг сказати нам так багато!..

Літературний ювілей: 10 червня 2016 року В. Шкляру – 65

   Василь Шкляр – один з найвідоміших письменників сьогодення, змусив сучасного читача по-іншому подивитися на історичні романи та патріотичну літературу. Його називають батьком українського бестселера, а кожен новий роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві.

   На годині спілкування, присвяченій 65-річному ювілею письменника, присутні ознайомилися з його творами та переглянули буктрейлери про його книги «Залишенець», «Маруся», «Чорне сонце».