Новинки для вас!

Неабияке задоволення приносять нові книги, які надходять до бібліотеки. Це радість для всіх – як для бібліотекарів, так і для активних читачів! Кожна нова книга – це завжди подія та нове знайомство.

Тут чимало новинок вітчизняного і світового літературного життя. Також бібліотека отримала чимало подарованих читачами книг.  Це видання на будь-який смак.  

Бібліотекарі  впевнені, що нова література зацікавить широке коло читачів – і  дослідників історії, і шукачів пригод,  і шанувальників різних видів мистецтва, техніки та багато іншого.

Тож запрошуємо відвідати бібліотеку, ознайомитися з новинками та обрати книги, які стануть вам до вподоби.

Нагадуємо, що дізнатися про нові  надходженння можна в розділі “Нові книги” на сайті бібліотеки.

                                                                              Приємного читання!

День слов’янської писемності й культури

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.

В Україні ім’я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.

Утверджуймо імідж високоосвіченої української нації та плекаймо неоціненний скарб – нашу  мову. Адже лише любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.  

23 травня – День Героїв

«Убив ворог наших Вождів, але вбив тільки тіло, бо дух Їх живе з нами. З тої крові зродилися нові лави Героїв, які завзято мстять за минуле і борються за краще майбутнє…», – йшлося у часописі «Пробоєм» за травень 1948-го.

Дата 23 травня була вибрана не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.
Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху. Цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання (сходини). Кімнату, в якій відбувалися подібні заходи, прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Біля могил місцевих героїв збиралися люди, співали гімн України, марш «Зродились ми великої години», виголошували промови. 

«Тільки Українська Самостійна Соборна Держава, яку можемо здобути революційною боротьбою Українського народу, поруч революційної боротьби всіх поневолених Москвою народів, буде запорукою кращого майбутнього,” – читаємо у газеті «Зов Крови» за травень 1947-го, яку видавав Крайовий провід ОУН.

Після 1991-го року свято стало набувати популярності, особливо в Західній Україні. У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Наразі свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо, з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу.

На жаль, ряди героїв, які віддали своє життя в останні сім років, поповнюється чи не щодня…

ГЕРОЯМ СЛАВА!

160 років з дня перепоховання Тараса Шевченка

Найвидатнішому митцю України не випало померти на рідній землі.   47-річний український поет спочив у Санкт-Петербурзі. Там п’ятдесят вісім днів перебував його прах. 22 травня 1861 року Великого Кобзаря перепоховали на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…» Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Тематичний перегляд літератури та статей періодики в читальній залі бібліотеки

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Книги у подарунок

КЗ «Публічна бібліотека» Ковельської міської ради вже вдруге отримує подарунок від нашої землячки Іроїди Винницької, громадської та освітньої діячки з Канади – частину її бібліотеки, книги про Україну, видані в різних куточках світу, куди доля закинула українців.

Іроїда Лебідь-Винницька народилася в с. Мацеїв (тепер – Луків), біля Ковеля, 1933 р. Її батько, Михайло Лебідь, січовий стрілець, в роки війни допомагав УПА. У 1943, рятуючись від переслідування, її родина назавжди залишила Україну. Пані Іроїда ціле життя працює задля неї як громадський діяч, архівіст, педагог, провідний член Пласту. Заснувала 1986 року і провадить професійно на добровільній базі унікальний Архів в Українсько-Канадському Дослідчо-Документаційному Центрі в Торонто. Особливу увагу присвячує записам живої історії – інтерв’ю зі свідками вагомих подій 20-го століття. Її збірка складає понад 2,000 годин звуко і аудіозаписів інтерв’ю, які є унікальною документацією української живої історії в світі. Cпівпрацює з Інститутом Історичних Досліджень Львівського Університету від 1989, де започатковано першу в Україні лабораторію Живої історії. Довголітня голова Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради (СКВОР) при СКУ. Засновниця Рідної Школи і Курсів українознавства в Кіченер Онтаріо і їх директорка на протязі 12 років.

Книги з бібліотеки п. Іроїди позначені екслібрисами родини Винницьких та посвятами, якими вона увічнила пам’ять своїх батьків, активних учасників громадського життя українців Канади.

Окремі видання цікаві ще й тим, що містять дарчі написи та автографи знакових для України письменників діаспори.

З повним списком отриманої літератури можна ознайомитись натиснувши ТУТ