На останньому рубежі

Сьогодні читацька спільнота Ковельщини вітала цікавого гостя – дослідника-краєзнавця Сергія Уса, який прибув до нас із старовинного мальовничого села Стобихва, що на Камінь-Каширщині. 

Так сталося, так захотіла, мабуть, доля, – що пан Сергій захопився краєзнавством. Відтак знайшов дорогу до архівів  СБУ і вирішив їх оприлюднювати для широкого загалу.

Уродженець легендарного Берестечка, вочевидь, з генами вспадкував він інтерес до історії, завзяття й наснагу відкривати те, що поховане під товщею часу. Добуті матеріали, що десятиліттями надійно охороняла заборона «цілком таємно», дослідник опублікував у своїй першій книзі «Радянсько-польська війна 1939 року на Волинському Поліссі».

Нині, опрацьовуючи тему протистояння ОУН-УПА та радянської влади, її каральних органів, за скупими рядками зведень, звітів, донесень органів спецслужб, він бачить і відкриває сучасникам трагічну картину тих літ, коли червона імперія, жорстоко придушивши опір непокірних, стероризувавши населення силою і страхом, упокорила українців так, що і нащадки героїв забули, «хто ми? чиї сини? яких батьків?» Сили були нерівні: молоді, чисті, гарячі серця, які стали на захист своєї землі, були знищені грубою, брутальною, підступною, підлою ординською навалою. Але все потаємне свого часу стає явним, являючи світові героїв та антигероїв. Наш гість – один із невтомних ентузіастів, які оприлюднюють правду, стільки років приховану від народу.

 До суспільства, яке помалу стало забувати жахіття ХХ століття, мов із темної печери  виходять привиди минулого – ми дізнаємося про злочини проти  людини і нації, скоєні комуністичним режимом багато десятиліть тому. Але терміну давності не існує.

Автором зібрано багато матеріалів, які проливають світло на діяльність ОУН, УПА, висвітлюють трагічні сторінки репресій та провокацій КГБ-МГБ. Всі вони увійшли в книгу-документ «Хроніка Волинського Полісся. Події 1944-1954 років». Документи, які публікуються в книзі, – це зведення про операції з ліквідації бойових загонів УПА та їх командирів. Тут – доповідні записки і рапорти про арешти, розстріли, допити і зради. Два роки тому п. Сергій представив нам перший том, сьогодні – другий, у планах – декілька наступних.

На нашій зустрічі був присутній безпосередній учасник тих подій, Іван Шевко, один із нескорених, які віддали свою юність боротьбі за Україну, а решту свого життя каралися в радянських концтаборах, терпіли знущання й неправедний осуд та залишилися незламними, нескореними і вірними юнацьким ідеалам.

Зустріч з краєзнавцем

Пісні, народжені в боях

Презентація книги «Український фенікс»

У нас за вікном – сонячний літній день, створений для мирної праці й приємного відпочинку. А на Сході України йде неоголошена війна, війна тотальна, з використанням стрілецької зброї, артилерії, авіації, бронетехніки, пропаганди. Московську навалу зупинили і стримують українські воїни, справжні чоловіки, новітні герої. Вони віддають боротьбі за нашу державу, за наше мирне життя свою молодість і своє здоров’я. А багато хто – і життя. Але убивають не тільки на передовій. Убиває байдужість частини суспільства, для якої війни нібито й немає. Гірко відчувати це воїнам, гірчать їх слова: «Та вся країна має жити війною! Ганьба всім, хто не вважає цю війну нашою спільною справою, хто досі не долучився!»

Письменник Роман Коваль наголошує: «Кожна культурна нація ставиться до своїх захисників як до святих. Так повинні ставитися і ми. Кожна культурна нація творить культ захисників Вітчизни. Так повинні робити і ми». А  ще Роман Коваль звертається до всіх, хто пройшов війну: «Закликаю її учасників писати про свою війну з агресором. Якби кожний офіцер чи козак написав хоча б епізод до історії своєї частини – якою багатою стала б наша історична пам’ять, скільки з’явилося б вояцьких аргументів на право українського народу жити у своїй національній державі!»

Читачі нашої бібліотеки, громадськість міста зустрілися саме з такими воїнами, які вправно володіють як вогнепальною зброєю, так і зброєю слова. Це – наші земляки, ковельчанин Михайло Ярмола та лучани Юрій Щербик і Валерій Гнатюк. Кожен із них має свій письменницький доробок, публікації у збірках та власні книги. А нещодавно вони видали спільну збірку «Український фенікс», до якої увійшли також твори Анатолія Форманюка, Іллі Тітка, Олександра Павшука, Тараса Літковця – уродженців та мешканців Волині і учасників бойових дій на сході України. Представив авторів збірки її упорядник – Валерій Гнатюк, співробітник Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки, кавалер ордену «Лицарський хрест добровольця». Михайло Ярмола та Юрій Щербик читали свої вірші, співала гітара Юрія.

Символічно, що послухати їх прийшли бойові побратими, а також 90-річний зв’язковий УПА Іван Шевко, засвідчивши неперервний зв’язок поколінь борців за українську незалежність.

Слова на війні, як і серця, гартуються пекельним вогнем і холодом сталі. Тут – біль утрат та радість залишитися живим і зостатися Людиною. І рішучість відстояти Дім і Правду. Поезія, пісня на фронті зігрівають бійця, додають сили й снаги. Правдиве слово – зброя проти облуди і фальшу. Тож нехай стукають вони і в наші серця, щоб не були вони байдужими, сонними, холодними.

Запрошуємо на зустріч

Смолоскип у темряві

Цьогоріч сповнилося 170 років з дня народження української письменниці, видавчині, громадської діячки і зачинательки жіночого руху в Галичині, чи, як би тепер написали, – засновниці українського фемінізму – Наталії КОБРИНСЬКОЇ.

Майбутня письменниця народилася в селі Белелуї Снятинського району на Прикарпатті в освіченій священичій родині Озаркевичів, що була відома своєю культурно-просвітницькою діяльністю. 

Освіту дівчинка здобувала вдома, спочатку мала вчительку, а потім її навчав батько. Окрім загальних наук і української мови, вона мала уроки малярства та гри на фортепіано, а також вивчала польську, російську, німецьку та французьку мови. У багатій домашній бібліотеці були твори провідних філософів, економістів, ідеологів того часу, які Наталія прочитала з особливим інтересом. І саме тут вона вперше взяла в руки книжку про боротьбу за права жінок.

1874 року Наталія виходить заміж у Снятині за теолога Теофіла Кобринського, шляхетного чоловіка з ніжною душею, чудового співака та композитора, який цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази, заснував міську читальню і хор. В його особі Наталія знайшла щирого друга й однодумця. Це мало бути довге, щасливе і дуже плідне життя на благо людей.

На жаль, подружнє щастя тривало декілька років. 1882 року о. Теофіл Кобринський несподівано помирає, у 27 років Наталія стає вдовою, і в день поховання вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину – на знак вічної вірності. Потім молода вдова покидає Снятин і повертається до батьківського дому. Немає меж її тузі і відчаю, життя здається порожнім. Щоб розвіяти скорботу дочки, батько везе її до Відня, вводить в Товариство українських студентів «Січ». Тут Наталія починає оживати, вона подорожує Європою, знайомиться з багатьма відомими людьми, зокрема і з літераторами, серед яких є досить українських.

Найбільший вплив на неї справив друг Івана Франка, публіцист і літературознавець Остап Терлецький, який переконав її взятися за перо. Саме у Відні 1883 року Наталія Кобринська пише своє перше оповідання «Пані Шумінська» (пізніша назва — «Дух часу») про роздуми багатодітної матері, діти якої не слідують традиціям і звичаям, а обирають власні життєві шляхи. Твір отримав загальне схвалення і саме з цього оповідання починається Наталія Кобринська як письменниця. Вона пов’язує свою долю з письменством, яке нерозривно поєднує з активною громадською діяльністю, спрямованою на звільнення галицької жінки від усталеної жіночої ролі, на здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти.

Наприкінці 1984 року в Станиславові вона засновує перше «Товариство руських жінок»: 8 грудня відбуваються перші загальні збори товариства і цю дату можна вважати днем народження українського фемінізму…

Більше про Наталю Кобринську дізнаєтесь за посиланням.