Напередодні нашого національного свята громадськість міста й району вшанувала представників старшого покоління борців за Незалежність, учасників національно-визвольних змагань 40-50-х років ХХ століття, зв’язкових УПА Ганну Зелену та Івана Шевка. В часи безпросвітного поневолення України німецькими й радянськими окупантами вони не лише мріяли про волю, а й віддали за неї свою молодість, здоров’я і сили. Невдачі, втрати, переслідування, жорстокі репресії – ніщо їх не зломило, не знеохотило, ніщо не згасило їхньої любові до рідного, знедоленого краю… Їх життя є не лише приватною біографією, а й віхою нашої історії і якнайкращим взірцем для наслідування.
У час Другої світової війни Ковельщина стала місцем активного руху опору – тут сформувалися перші сотні Української Повстанської Армії, і найбільше добровольців було зі Скулина і Облап. Саме в цих краях народилися пані Ганна і пан Іван, тож, напевно, сама доля накреслила їм шлях боротьби. Повертаючись подумки в ті буремні часи, присутні перегорнули сторінки життєпису наших Героїв.
Звертаючись до товариства, Ганна Зелена та Іван Шевко заповіли нам любити Україну, берегти від московського агресора, бути активними в громадському житті і свідомими у своєму виборі, стати нарешті господарями у власному домі.
Свою поезію, присвячену поколінню незламних, прочитав Віталій Лихобицький. Бібліотекар Марія Дятел та викладач Ковельської Школи мистецтв Ольга Середа подарували нам чудові пісні про минуле й сьогодення України.
Тож, зі святом, дорогі співвітчизники! Дай, Боже, усім нам доброго здоров’я і радості, завзяття і успіхів! Щоб наша держава міцніла й розквітала. Щоб в усій красі постала перед світом така Україна, про яку мріяли покоління борців за її незалежність.
Ольга Бичковська, бібліотекар Публічної бібліотеки
Коментарі Вимкнено до Живі легенди Незалежності | Автор admin
У переддень Незалежності читачі нашої бібліотеки вшанували 95-ліття однієї з найвідданіших дочок України – Ірини Сеник.
Талановита майстриня-вишивальниця, медсестра, поетеса, в’язень сумління, вона відбула в сталінських і післясталінських таборах 34 роки – за те, що хотіла бути українкою на українській землі… П’ятнадцятилітньою Ірина вступила до ОУН, щоб присвятити своє життя боротьбі за волю України. У грудні 1945 була заарештована, як зв’язкова Романа Шухевича, та засуджена на 10 р. таборів і довічне заслання. Покарання відбувала в таборах Іркутської області, на лісоповалі, шпалозаводі, кам’яному кар’єрі. Було несказанно важко. Рятували три речі: вишивання, вірші, молитва. Та за своє право молитися, писати й вишивати доводилось боротися. За право мати голку у камері багато разів голодувала. Після першого табору Ірина стала інвалідом. Ходила на милицях, в страшному корсеті. Але навіть лежачи – вишивала. Роздобуваючи неймовірними зусиллями нитки і голки, шматки тканини, вона створила цілий світ власних авторських неповторних узорів. Такі подібні до голгофського хреста, сіялися хрестики на полотні. Біль і сльози застигали у вічній мерзлоті, наче краплі бурштину, слово за словом нанизувалися на ниточки душі:
Я знала, я знала ще зрання,
що навіть найбільші страждання
Не приносять народові волі,
Її здобувають на ратному полі.
Лише через кілька десятиліть віршовані документи неймовірних страждань і незламного духу прийшли до людей у книгах: «Загратована юність», «В нас одна Україна», «Біла айстра любові», «Сувій полотна». Її вірші – це поетична біографія української душі, в якій завжди були Бог і Україна.
Ірина Сеник відбула десять років таборів та 13 років заслання в Кемеровській області. Заочно закінчила медичне училище, отримала диплом з відзнакою, працювала медсестрою в лікарнях. Звільнена у вересні 1968, оселилась в Івано-Франківську, де брала участь у виданні підпільного вісника, організованого Вячеславом Чорноволом, допомагала у поширенні самвидаву, спрямованого проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Подавала скарги й протести на захист політв’язнів, збирала кошти на підтримку їх родин. 1972 року – новий арешт і заслання в Мордовію та в Казахстан. Тільки 1983 Ірина була звільнена із забороною працювати за фахом і жити у Львові. Поселилась у Бориславі, де заснувала Товариство української мови та Українську Гельсінську Спілку, очолила місцеве відділення Союзу Українок, написала десятки статей про повстанський і правозахисний рух в Україні. Як поетеса, стала почесним членом англійського Пен-клубу. В 1998 р., в м. Рочестер, світова федерація українських жіночих організацій визнала пані Ірину однією з ста Героїнь Світу. Вона – почесна громадянка Борислава і Львова. За вагомий внесок у національне та державне відродження України була відзначена орденом Княгині Ольги та орденом “За мужність”. А ще – вшанована званням «заслужений майстер народної творчості України». Вона створила і відшила тисячі взорів, змоделювала сотні суконь, сорочок, виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та поза її межами – в Англії, Бельгії, Канаді, США.
25 жовтня 2009 року перестало битися серце Героїні Світу Ірини Сеник, яка заповіла нам:
Люди! Самоспалюйте ницість,
України не цурайтеся,
Рідною мовою щодня причащайтеся!
Пам’ятаймо поетичні заповіти Ірини Сеник! Пам’ятаймо про всіх героїв, які віддали своє життя за нашу свободу! Будьмо вільними!
Коментарі Вимкнено до Розгортаю життя, як сувій полотна | Автор admin
Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.
В Україні свято встановлене згідно з указом Президента Леоніда Кучми «Про День Державного прапора України» від 23 серпня 2004 року. У 2009 році Президент Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.
Довідково. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992-го Верховна Рада України ухвалила постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора».
Під синьо-жовтим прапором в Україні нині зустрічають іноземних гостей, військовослужбовці складають присягу, працюють українські посольства, він вивішується в ООН.
Довідково. У статті 20 Конституції України вказано, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України. Державний Прапор України − стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
«На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня», − йдеться в Указі Президента України від 23 серпня 2004 року.
Коментарі Вимкнено до “Україна – це ти” мультимедійна презентація до Дня Державного Прапора України | Автор admin
24 серпня – ювілейний, 30-й, день відновлення незалежності України, державності ж нашій – понад тисячоліття! Її славній історії і сьогоденню присвячена нова колекція витинанок, яку ми виготовили до свята. Вона розповідає про духовний світ народу, його світочів, боротьбу за волю, пережиті трагедії і віру в завтрашній день, буйноцвіття рідної землі і неповторність її людей.
Зі святом усіх! Плекаймо красу! Творімо довкола себе простір любові
Коментарі Вимкнено до День Незалежності – Великдень української душі | Автор admin
