Євгену Хотимчуку – 70

Сьогодні  святкує 70-літній ювілей волинянин Євген Хотимчук – заслужений журналіст України, письменник, редактор газети «Вісник+К», нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Народився 4 жовтня 1951 року в с. Рудка-Козинська Рожищенського району. Відразу після закінчення навчання на факультеті журналістики Львівського університету потрапив в редакцію «Радянської Волині». У 1996 р. очолив редакцію тижневика «Вісник і Ко».

Написав не одну книжку, а 13:  «Батькова хата», «Суд», «Спокута», «Рідна мати моя», «Іду до тебе», «Калиновий щем», «Байструк», «Женила сина Катерина», «Слово гаряче та щире», «Коли дуби плачуть», «Прощання» та інші. У них стільки вкладено тепла і любові! Особливо вражають новели про маму «Три головки часнику», «Живий лист», «Груші по рублю»… Люди читають і плачуть, бо кожен згадує свою неньку.

Твори Євгена Хотимчука проймають серце, бентежать душу, викрешують сльозу, адже в них жодного слова фальші, у кожному сюжеті – чиясь правдива історія, вміло та щиро описана тяжка доля простих людей, їх радощі і печалі, влучно передана сільська мова. Не дивно, що не тільки земляки руденці впізнають в оповіданнях себе, брата, сусіда, а й наші читачі з усіх куточків України. Бо його твори читаються легко, і здається, що пишуться теж просто.

– “Та ні, – хитає головою. – Всі твори вистраждані, пропускаю їх через душу. Нерідко скаче тиск, болить серце. Наприклад, повість «Недоля» забрала багато сил, здоров’я, навіть потрапив у лікарню. Плідним був 2018 рік, тоді написав три книжки. Не всім задоволений. По-іншому тепер написав би повість «Вивезенці» про родину двоюрідного брата. Він прочитав і сказав, що не все було так. А от новелу «Суперниці» вважаю дуже вдалою, хоч це був мій найперший художній твір. Разів десять переписував, але й досі пам’ятаю початок. Дуже люблю свою «Солдатку», «Пізню весну», «Женила сина Катерина» – це творчі знахідки. У книзі «Слово гаряче та щире» зібрав свою публіцистику за усі роки. Вдячний долі, котра пов’язала мене з пером, з творчістю. Ох, нелегка ж то праця, люди добрі, зате яка солодка! Я щаслива людина, бо займаюся своєю улюбленою справою, живу і дихаю нею. Слово журналістика мені аж пахне…” (с) Євген Хотимчук.

Іван Багряний – герой із яскравою біографією

Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991-го, через 28 років після його смерті. Пригодницький роман «Тигролови» потрапив до шкільної програми з української літератури. Але про письменника, що створив найпотужніші тексти про радянські трудові табори, співпрацював з ОУН і випускав українську газету в Німеччині,  досі говорять мало.

У 2021-му з дня народження (2 жовтня 1906р.) Івана Багряного виповнилося 115 років. Ми пригадали його твори і зібрали 15 важливих фактів про життя письменника.  

1. Справжнє ім’я письменника — Лозов’ягін (або ж Лозов’яга) Іван Павлович. Народився він 2 жовтня 1906 року біля Охтирки Сумської області. Крім псевдоніму «Багряний», використовував й  інші — «Іван Полярний» та «Сорок сорок».

2. Творчість починав з малювання. Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній школі за фахом «малярство та гончарна справа»,  у 1925-му працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», а в 1926-му вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплому його не допустили через «політичну неблагонадійність».

3. Був учасником літературних об’єднань «Плуг» і МАРС. До Охтирської філії спілки «Плуг» вступив у 1924-му році, був її секретарем.  Під час навчання в Київському художньому інституті перейшов до МАРСу (Майстерні революційного слова), а в 1929 році видав першу збірку поезії — «До меж заказаних».

4. У віці 25 років був арештований за контрреволюційну діяльність і відбував заслання в БАМЛАГу (Байкало-амурский виправно-трудовий табір).

5. Втік з заслання і два роки жив в Зеленому Клину — заселеній українцями території на Далекому Сході. Спогади про цей час перетворилися у роман «Тигролови» (спочатку мав назву «Звіролови»).

6. Роман «Тигролови» Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

7. Під час Другої світової війни співпрацював з ОУН і УПА. Зв’язки з ОУН встановив, ще живучи в Охтирці. Після переїзду на Львівщину в 1943-му році він створював антифашистські листівки, малював плакати, писав сатиричні та бойові пісні.

8. У 1944-му році емігрував до Німеччини. Однією з причин стали розбіжності у поглядах з керівництвом УПА. Жив у таборі для переміщених осіб у місті Новий Ульм. Там у 1946-му році він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (перша назва — «Чому я не хочу вертатися на «родіну»?») у відповідь на примусову репатріацію біженців з СРСР.

9. Заснував у Німеччині газету «Українські вісті». Іван Багряний був її головним редактором з 1946 до 1963, коли письменник пішов з життя. Навколо видання сформувалися кілька видавництв («Україна», «Прометей»), які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади закордонних творів українською мовою.

10. У 1950-му році видав у Франції роман «Сад Гетсиманський». Твір детально описує допити і використання тортур слідчими НКВС щодо в’язнів, а також згадує життя в трудових таборах. «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина побачив світ через 23 роки.

11. Був серед засновників трьох українських організацій за кордоном. Це Українська Революційна Демократична партія (УРДП), ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді) та МУР (Мистецький Український Рух). Останній через деякий час перетворився на об’єднання українських письменників «Слово» у США.

12. Одним із перших відкрито заявив про те, що на боці нацистської Німеччини воювали українські підрозділи. Зробив він це в романі «Огненне коло». В ньому він описав битву під Бродами, у якій зійшлися радянська армія та українські підрозділи німецьких військ. Особливу увагу присвятив дивізії «Галичина».

13. Був одним із небагатьох дослідників феномену «Зеленого Клину». Поселенням українців на Далекому Сході Багряний присвятив статтю «Україна на березі Тихого океану».

14. Писав дитячі твори. Наприклад, віршовані «Казку про лелек і Павлика-мандрівника» і «Телефон».

15. Помер у 1963 році й похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного «Мечоносці»: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».

Переможці і володарі спеціальних відзнак BookForum Best Book Award-2021

Гран-прі – Євген Пшеничний «Ярослав Стешенко. Епістолярний монолог», видавництво «Коло» – за глибоку дослідницьку роботу і високоестетичне художнє втілення.

Видання розповідає про життя і творчість Ярослава Івановича Стешенка (1904-1939), бібліографа, книгознавця, екслібрисиста-колекціонера. У ньому вперше опубліковані його листи – їх близько 100 – до бібліолога Левка Биковського, книгознавця, директора бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у Львові Івана-Мар’яна Кревецького, українського бібліографа Володимира Дорошенка, історика, книгознавця Федора Ернста, колекціонера екслібрисів Бориса Чистякова.

Нарис про життя Ярослава Стешенка, примітки, біограми й археографічні коментарі написав упорядник книги, кандидат філологічних наук, автор праць із книгознавства, давньої української літератури та літератури ХІХ – початку ХХ сторіччя, засновник і упорядник “Альманаху бібліофілів” Євген Вікторович Пшеничний.

Класична українська література – Леонід (Малошийченко) Чернов «Чудаки прикрашають світ», видавництво «Темпора» – за перетворення «наших 20-х» на літературний бренд і оживлення некласичних класиків.

Сучасна українська література – Галина Крук «Хто завгодно, тільки не я» (ілюстраторка Валерія Печеник), видавництво Vivat – за гармонію витонченого стилю, почуттєвості образів та авторське осмислення дійсності.

Іноземна література в українському перекладі – «Старша Едда» (перекладач Віталій Кривоніс) «Видавництво Жупанського» – за знайомство українського читача зі знаковим твором світової класики.

Література для дітей від 0 до 6 – Олеся Мамчич «Овва, як бува! Абетка з історії України» (ілюстраторка Софія Томіленко), видавництво «Портал» – за книжку-маячок, завдяки якій орієнтуватимуться в минулому.

Література для дітей від 7 до 12 – Ліна Максимук «Козаки правлять країною», видавництво Discursus – за успішний відхід від шаблонів і оригінальне подання історичного матеріалу.

Література для підлітків і YA – Наталка Малетич «Леся – мандрівний клубочок» (ілюстраторка Маша Фоя), видавництво «Портал» – за сміливу інтерпретацію традиційного образу Лесі Українки.

Non-fiction – Юрій Шевельов «Я – мене – мені… (і довкруги) : Спогади. У двох томах. Т.1. В Україні. Т. 2. В Європі», Видавець Олександр Савчук – за якісно нове, коментоване, ілюстроване та доповнене видання мемуарів видатного інтелектуала XX ст.

Наукова література – Наталя Тихолоз «Петро Франко: формула долі (життєпис на тлі доби)», Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка – за розкриття складної і багаторівневої формули долі Петра Франка.

Візуальна книга – Пйотр Лукашевич «Об’єднання Митців artes (1929-1935) та інші історії Львівського модернізму», Центр міської історії Центрально-Східної Європи – за фундаментальне осмислення мистецтва феномена львівського модернізму.

Комікси та графічні романи – не присуджено

Війна на Донбасі, анексія Криму, переселенці – Денис Казанський, Марина Воротинцева «Як Україна втрачала Донбас», видавництво «Чорна гора» – за болючий і дієвий посібник для нових поколінь, як усвідомити помилки і зберегти Україну.

Фокусна тема «Гра в дорослішання» – Андрій Бондар «Ласощі для Медора», «Видавництво Старого Лева».

Спеціальна відзнака Малого журі Львова – Лев-Осип Гец, Богдан-Володимир Крижанівський (упорядниця Ірина Гах) «Антольогія стрілецької творчости», видавнича компанія «ЮЕКС» – за відкриття маловідомої сторінки культурного феномену українського січового стрілецтва.

Спеціальна відзнака Малого журі Києва – Старченко Наталя «Українські світи Речі Посполитої. Історії про історію», видавництво Laurus – за віртуозне поєднання ґрунтовних компетенцій та захопливого викладу, в епіцентрі якого – принципова для сьогоднішнього часу історія походження українських еліт.

Спеціальна відзнака Малого журі Одеси – Павло Віктор «Фізика. Молекулярна будова речовини і теплові явища», видавництво BookChef – за удоступнення фундаментальної науки для школярів і студентів.

Спеціальна відзнака Малого журі Харкова – Олег Яцина, Габрієль Михайлов «Перша Харківська фортеця» (ілюстратор Владислав Христенко), видавництво «Дім Реклами» – за глибоке історичне дослідження та реконструкцію найстарішої оборонної споруди Харкова.

Спеціальна відзнака голови Великого журі Богдана Тихолоза – Роман Яців «Мала хронологія мистецьких подій і пам’ятних дат XX століття: Україна – світ», видавництво «Апріорі» – за масштабний авторський літопис історії мистецтва XX століття.

Спеціальна відзнака директорки ГО «Форуму видавців» Катерини Шевченко – Сергій Осока «Три лини для Марії», «Видавництво Старого Лева» – за великі історії маленьких людей.

ійна на Донбасі, анексія Криму, переселенці – Денис Казанський, Марина Воротинцева «Як Україна втрачала Донбас», видавництво «Чорна гора» – за болючий і дієвий посібник для нових поколінь, як усвідомити помилки і зберегти Україну.

Додатково відзначаються: 

Антон Санченко, автор книжки «Круз та Лис. Напередодні» (видавництво «Комора») – за художню популяризацію українського внеску в історію географічних відкриттів.

Автори книжки «Розповіді про тварин та їх назви» Кирило Булаховський та Максим Гаврилюк (видавництво «Література та мистецтво») – за цікаву і популярну зоологію для дітей.

Дарина Морозова, авторка монографії «Покажи мені людину. Антропологія Антіохійської школи та її спадщина у Київській традиції» (видавництво «Дух і Літера») – за ґрунтовне дослідження та розширення перспектив української гуманітаристики.

Авторський колектив НАН України за фундаментальну працю тритомник «Церковне мистецтво України», видавництво «Фоліо».

Перекладач Микола Климчук за переклад українською засадничої книжки про природу архітектуру «Як будувати на віки. Архітектура поза часом» Кристофера Александера, видавництво Osnovy Publishing.

Видавництво «Віхола» в особах співзасновниць: Ольга Дубчак, Ілона Замоцна, Марина Захарчук, Вікторія Шелест, Наталія Шнир, Ірина Щепіна – за яскравий видавничий дебют і популяризацію укр нонфікшену. 

Олександр Щерба, український дипломат – за принципове відстоювання національних інтересів України на міжнародній арені та книги «Щеплення від мороку» (видавництво «Дух і літера») і Ukraine vs. Darkness. Undiplomatic Thoughts.

Спеціальна відзнака Української бібліотечної асоціації – Галина Глодзь «Бустрофедон та інші. Коротка історія читання» (ілюстраторка Анастасія Войчук), видавництво «Портал»

Спеціальні відзнаки  від міста Львова – Оксана Забужко «Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку», Ґжеґож Ґауден «Книга Львів. Кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року», Софія Андрухович «Амадока».

Нагадаємо, що 28 Львівський міжнародний BookForum відбувся у Львові 15-19 вересня  за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації. Програма фестивалю налічувала 120 подій, 250 учасників, зокрема – 25 іноземних авторів з 21 країни світу. 

Вітають читачі

З Днем бібліотек нас вітають читачі (Любов Ковтун). Пізньоцвіт будить мрії про весну.

Вітаємо!