Щедрий вечір, добрий вечір!

До нас завітали з колядками учасники народного аматорського хору “Вишиванка” Народного дому “Просвіта”

Грані щедрого таланту Євгена Гуцала: 85 років від дня народження

Євген Пилипович Гуцало (14 січня 1937, с. Старий Животів, тепер Новоживотів Оратівського району Вінницької області — 4 липня 1995, Київ) — український письменник, журналіст, поет і кіносценарист.

Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності. Він – поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст.

Його дитинство захмарила війна. Але навіть у такий непростий час батьки зберегли невелику бібліотеку і привили йому любов до читання. Перша його книга — Біблія, вона стала для нього згодом втіленням мудрості. Також часто перечитував “Кобзаря” Тараса Шевченка, був зачарований творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Євген Гуцало – один із найбільш різноманітних жанрових письменників. Його літературна творчість налічує понад 200 оповідань, 20 повістей, 2 романи, 3 збірки поезій, книжки для дітей та публіцистику.

Ще під час навчання в школі він почав робити самостійні кроки на літературній ниві. Свої доробки надсилав до редакцій журналів та газет. Але тоді він не отримав жодної позитивної відповіді.

         На фото: розкладка книг Є.Гуцала на кафедрі абонементу для юнацтва 

З самого дитинства мріяв стати журналістом. Не пройшовши конкурсу до Київського університету, сильно переживає. Та через рік вирішує вступає до Ніжинського педагогічного інституту імені Гоголя.  Працював у газетах Вінниччини, Львівщини, Чернігівщини та в «Літературній Україні».

Перша збірка, яка побачила світ у 1962 році – це «Люди серед людей». Після її друку письменника включили до складу делегації молодих літераторів, яка відвідала Францію.

Євген Гуцало дружбив з такими українськими літературними геніями, такими як: Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Григір Тютюнник.

Помер Євген Пилипович Гуцало у 1995 році. Похований у Києві на Байковому кладовищі

Твори Євгена Пилиповича були перекладені на декілька мов – російську, білоруську, німецьку, румунську та чеську.

Має багато нагород, серед них – Літературну премію імені Юрія Яновського за збірки оповідань «Полювання з гончим псом»,  «Орлами орано», «Що ми знаємо про любов», та «Оповідання з Тернівки» (1982); Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка (1985), Міжнародну премію фундації О. і Т. Антоновичів (1995), Премію ім. І. Огієнка (1995)

Євген Пилипович Гуцало став лауреатом премії Антоновичів за роман «Позичений чоловік» у 1981 році. У 1985 році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за збірку оповідань «Пролетіли коні» та повість «Саййора».

Щедра палітра волинського поета: до 80-річчя Василя Гея

Василь Гей народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району.

(14 січня 1942, Заболоття, Любомльського району Волинської області — 12 березня 2016, Луцьк)

Після закінчення десятирічки в с.Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети. Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії “Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників України.

Окремими виданнями вийшли книги: “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004) та інші.

Світла пам’ять…

Вифлеємська зірка на небі засіяла!