Василь Простопчук: 70 років від дня народження

 “Кажуть Біблію можна скоротити до одного слова – любов. Вірші Василя Простопчука в одне слово не вміщаються. Але і зайвих немає: все ємко, влучно, дотепно. Його книги можна перечитувати десятки разів – і щораз відкриватимеш щось нове. У них і народна філософія, й український сарказм, і гоголівська тонка лірика. Гумор у Василя такий іскрометний, а сатира такої високої напруги, що не дай Боже потрапити під їхній вогонь”.

(С) Микола ЯКИМЕНКО

Василь Простопчук (19.11.1952-02.10.2019).

 Повну біографію читайте на офіційному сайті митця. 

Із публікацій у районній та обласній пресі розпочався у 1969 році творчий шлях учня Поповичівської восьмирічки Василя Простопчука, уродженця села Поповичі Ковельського району Волинської області. 

Член національних спілок письменників і журналістів України Василь Простопчук – автор семи десятків ліричних, сатиричних і дитячих книг, зокрема дев’ятитомного видання афоризмів «Непристольні гноми», багатьох популярних пісень, які були лауреатами і дипломантами всеукраїнських фестивалів «Пісня року», «Пісенний вернісаж» і «Шлягер», один з авторів лібрето балетної вистави «Неминуча» у постановці Волинського академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

“Знаний як лірик, пісняр, гуморист, він з десяток років тому почав активно культивувати короткі віршовані вислови-повчання, відомі з давньогрецької літератури як гноми. Реанімував те, що письменство, здається, геть забуло. І виявилося, що в цьому жанрі не відчутно жоднісінького натяку на якусь анахронічність, він напродив сучасний і філософськи місткий. “Непристольні гноми” – характерний у цьому розумінні епізод із його творчої біографії.” (С) Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

14 листопада – 110 років від дня народження Андрія Малишка

„Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором – частенько грав у житті. Якби він не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон. Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, бо частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів. Якби він не став поетом, він міг би стати вчителем. Хлопчики та дівчатка школи в Овручі, де він працював завучем та викладачем української мови і літератури, надовго запам’ятали свого натхненного, запального, але завжди справедливого вчителя. Йому багато було дано від бога, життя відкривало перед ним тисячі шляхів, тисячі ролей, кожну з яких він зіграв би блискуче. Але він став поетом, великим українським поетом. Його ім’я – Андрій Малишко”. (с) Наталя ШУБЕНКО

Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912-17.02.1970) – український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю. Андрій Малишко – поет могутнього ліричного обдарування. Його з упевненістю можна назвати ліриком від Бога.

Малишко любив рідну мову, плекав рідне слово і пісню. Цією любов’ю осяяна поезія останніх літ, де він якось по – новому осягнув суть і призначення поезії.
За своє життя поет видав близько 40 збірок. Не всі вони мають однакову художню вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

Його поезія «Пісня про рушник», розкрилена прекрасною музикою Платона Майбороди, стала надбанням усієї співочої України. Цю пісню ми, українці, називаємо народною! Чи не це є найвищим визнанням генія?!

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов…

І варто пам’ятати, що Андрій Самійлович Малишко понад усе любив Україну і українців, бо ж заповіт залишив по собі:

«Щоб Україні була свобода!!!»

Збираємо макулатуру, щоб монетизувати її на потреби ЗСУ

Освітні заклади, бібліотеки, книгарні в усіх куточках України запрошують небайдужих жителів громад долучитися до збору макулатури на підтримку української армії.

Після старту  акції  у нашій громаді люди почали приносити до бібліотеки паперові коробки, зошити, старі книги.  Насправді є багато книжок, які людям вже не потрібні. Якщо вони насичені радянською пропагандою, яка “промила мізки” вже не одному поколінню, написані мовою окупантів про “руський мір” та з позиції шовінізму,  то краще використати ці “носії інформації” за іншим призначенням – здати на макулатуру.

Так і вчинили колишні педагоги ЗОШ 12 – Алла і Олександр Чайки. Після ревізії домашньої бібліотеки частину книг привезли на макулатуру до нашої книгозбірні. 

Щиро дякуємо і запрошуємо мешканців громади приєднуватись до благодійної акції! Мета її одна — підтримати Збройні Сили України. Усі вторговані за макулатуру гроші спрямуємо на потреби ЗСУ.

Мова – наша зброя і наш оберіг  

«Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це кайдани на душу, це смерть». Так ще в ХІХ столітті писав про важливість мови ірландський поет Томас Девіс.

Вже кілька століть українці боронять свою мову, за яку ведеться справжня війна. Москва ненавидить українську мову, як і все українське, а найпевніший спосіб для цього – убити тих, хто нею говорить. Саме для цього був організований Голодомор в 1933-му – і число носіїв української зменшилось на мільйони. Для цього було холоднокровно знищено цвіт нашої нації – поетів, мислителів – «розстріляне українське відродження». Убито й замордовано по сибірах вояків УПА, зброєю яких були не лише скоростріли, а й сміливе, правдиве українське слово – Декалог, Молитва українського націоналіста, повстанські пісні. Прапор боротьби підхопили шістдесятники – воїни світла, воїни слова.

«Французи, Італійці, Росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, Українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, бо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах!», – це слова Володимира Івасюка, по-звірячому вбитого за українську пісню…

Вчитель та мовознавець Олекса Тихий… Поет Василь Стус...  Літературознавець Валерій Марченко… Композитор Ігор Білозір…  Вбитих за українську мову дуже багато!

Пам’ять усіх, хто віддав життя, захищаючи свою мову і свою землю, ми вшанували літературною композицією «Мова – наша зброя і оберіг», яку в День української мови та писемності провели спільно з курсантами Волинського обласного ліцею з посиленою фізичною та військовою підготовкою.

Триває визвольна війна українського народу проти російсько-фашистських загарбників. Розповідає снайпер, кіборг Микола Воронін: «Я раптом збагнув, що у Путіна не було б жодного шансу зробити те, що він зробив у Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру. Жодного шансу. Розумієте? Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у небесну бригаду. Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі… Русня не пройшла б і метра нашої землі. Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла. Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову. Їх нащадки забули про їхні муки. Але тепер –

Прозріли. Дозріли. Додумали. Довчили нас вороги,

Як на Україну посунули їх чорні убивчі ряди.

І наших дітей недоглянутих, ненавчених, що і як,

Мінами та гарматами навчає тепер русняк.

Помилки свої виправляючи, тепер у окопі стій.

За Слово, колись не сказане, за Мову виходимо в бій».

Мова потужніша за «буки», «гради», «урагани». Мова окупанта в Україні – це наслідок перемоги москалів над українцями. Російськомовні українці – найкращі трофеї московської імперії. Вони не розуміють значення мови для самостійності нації і шукають способів виправдатися за власне мовне відступництво, замість того, аби вивчити мову дідів і прадідів – і саме тим відвернути навалу ворога.

Рідна мова – наша зброя і наш оберіг! Багато століть, коли Україна не мала власної держави, мова взяла на себе її функції, щоб держати нас разом. Тож бережімо і ми її, вона в нас така гарна! Не будьмо байдужими, якщо її паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують! Читаймо давню й сучасну української літературу. Дізнаваймось про те, що було приховане чи заборонене! Відкриваймо для себе її скарби. А головне – не зраджуймо її! Адже мова зникає не тоді, коли її не вчать чужинці, а тоді, як нею не говорять ті, для кого вона є рідною.

Як ми писали радіодиктант в бібліотеці

У середу 9 листопада у День української писемності та мови об 11 годині ранку розпочався Всеукраїнський радіодиктант Національної єдності-2022. Авторкою тексту, який з’явиться 11 листопада об 11:00 є українська письменниця та режисерка, членкиня Українського ПЕН Ірина Цілик, а читала його народна артистка, Герой України Ада Роговцева.

Щороку все більше людей  долучаються до національного флешмобу на підтримку української мови. Цього року це особлива акція. Мільйони українців через війну вимушені були покинути свій дім. Мільйони громадян інших держав згуртувалися задля нашої перемоги. Наші воїни відбивають ворога з українських земель.

І усіх нас зв’язав один текст, спеціально написаний Іриною Цілик, українською письменницею і режисеркою, членкинею Українського ПЕНу, чоловік якої  – Артем Чех, письменник – воює на фронті,  та один голос — улюбленої народної артистки, Героя України Ади Роговцевої.

У бібліотеці ми  вперше писали диктант таким широким загалом разом з нашими читачами та відвідувачами. На  екран в читальній залі була виведена онлайн трансляція радіодиктанту і всі охочі могли долучитися до цієї  акції єднання українців.

Що далі: Ви можете надіслати диктант на перевірку або дочекатися оприлюднення тексту.

Як надіслати: 

• Надіслати паперового листа за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 26, 01001. Важливо, щоб гриф дати надсилання був не пізніше ніж 10 листопада. 
• Сфотографувати/відсканувати написаний текст (у форматі .jpg, .png, .jpeg, .tiff, .pdf) та надіслати його до 11:00 10 листопада на адресу rd@suspilne.media або через електронну форму для отримання робіт. Її оприлюднять на сайті ukr.radio 9 листопада.

Якщо ви хочете перевірити свій диктант самостійно: 

• 11 листопада об 11:00 текст Радіодиктанту буде оприлюднено на сайтах Українського Радіо та Суспільного Мовлення. 
• Цього ж дня у проєкті “Радіодиктант у деталях” у спільному ефірі Українського Радіо та Радіо Культура о 13:10 зробимо аналіз складних місць і типових помилок цьогорічного Радіодиктанту з мовознавицею Ларисою Масенко.

Головне: Радіодиктант — це акція єднання з Україною, а не лише перевірка знань.