Проєкт “Польська полиця в Україні!” від УІК

Державна установа «Український інститут книги» (УІК) спільно з Інститутом книги Польщі за підтримки Міністерства культури та національної спадщини Польщі розпочинають проєкт «Польська полиця в Україні», метою якого є забезпечення у 2023 році публічних бібліотек України виданнями книжок польських авторів, перекладених українською мовою.

«Польська полиця в Україні» – пілотний грантовий проєкт. Інститут книги в Польщі (IK PL) надає гранти українським видавцям для видання книжок польських авторів українською мовою. Від результатів реалізації цього проєкту залежатиме подальша співпраця Інституту з Інститутом книги в Польщі щодо продовження Польської полиці, а також з іншими закордонними інституціями щодо створення книжкових колекцій різних національних літератур в публічних бібліотеках України.

Наша бібліотека взяла участь у проєкті та заповнила відповідну анкету. Видані за результатами книжки бібліотеки отримають у жовтні-листопаді  2023 року.

Чекаємо на поповнення фонду нашої бібліотеки книгами польських авторів українською мовою та готові до  створення та популяризації польської полички. Впевнені, що ці книги знайдуть вдячних читачів серед дорослої та юнацької аудиторії, учнів  міської польської школи.

ВЕЛИКОДНЯ КНИЖКОВА ВИСТАВКА

Великдень – свято добра, віри, надії та любові. Святкування Великодня має в Україні надзвичайно багату історію зі своєрідними традицями, звичаями та обрядами.

Запрошуємо користувачів бібліотеки оглянути книжково-ілюстративну виставку-інсталяцію відділу читального залу «Великодня радість землю обіймає».  Тут представлені   книги про історію свята, мистецтво писанкарства, народний календар, книги українських етнографів.  

Майстер-клас з писанкарства

Весна в Україні. Воскресає природа, воскресає життя. Надходять Великодні свята. І беруться українці за прадавнє мистецтво розписування писанок — символу Великодня, символу Весни, символу Вічності життя.  

Напередодні світлого свята в бібліотеці традиційно проводять  майстер-класи з виготовлення писанок для дітей і дорослих, на яких усі охочі можуть власноруч створити оригінальні подарунки до свята для рідних і друзів. Попри складний воєнний час, продовжуємо підтримувати світлі українські родинні традиції, які об’єднують нас і дарують надію.

На фото: група бойового гопака під керівництвом тренера Олексія Смаля на майстер-класі з писанкарства, який провела бібліотекар Ольга Бичковська.

4 квітня неперевершеній співачці Квітці Цісик виповнилось би 70

Вона народилася і все життя прожила у США. Її голосом захоплювався весь американський шоу-бізнес – він унікальний, його важко сплутати з будь–яким іншим – несильний, але проникливий, трішки щемливий і якийсь невагомий, наче витканий із найтонших ноток і почуттів, зі щирості, журби і небесної радості. Раз почутий, він глибоко западає в серце, щоб розбудити там найпотаємніші струни душі, які вже ніколи не змовкнуть. Так співають тільки янголи, які на деякий час спускаються на землю, щоб дати змогу смертним почути голос Вишніх Сфер.

Квітка Цісик записала два україномовні альбоми – «Квітка» у 1980 році, а також «Два кольори» у 1989-му. Це їй коштувало близько 200 тисяч доларів. Для їхнього запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка, акомпанувала Квітці її рідна сестра Марія, а правильну українську вимову ставила мама. Обидва україномовні альбоми були високо оцінені критиками та номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фольк». От тільки з бізнесової точки вони виявилися провальними, оскільки не повернули затрачених 200 000 доларів. Натомість в Україні ці альбоми викликали фурор. Оскільки ввозити їх офіційно було заборонено, люди пересилали диски нелегально і підпільно слухали їх у своїх домівках, передаючи з рук у руки.

Однак була в неї одна, зовсім не американська, заповітна мрія — віддати данину поваги народові, який виплекав її родовід, землі, де вона ніколи не була, але чий голос змалечку бринів у її серці.

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз. У 1983 році вона приїхала із мамою у Львів, але ця поїздка не афішувалася і була майже таємною.

Квітка Цісик в радянській Україні була негласно заборонена, оскільки у її репертуарі були пісні УПА та січових стрільців. Після проголошення Україною незалежності Цісик планувала приїхати з концертом, втім, цей задум так і не здійснився.

У 1992 році лікарі повідомили Квітці про діагноз – рак молочної залози. Відміряли їй кілька місяців життя, які тривали сім років. Скільки дозволяло здоров’я, Квітка Цісик продовжувала співати. Навіть виношувала мрію записати третій україномовний альбом. Втім здійснити задумане не встигла. А остання пісня, яку виконала Квітослава, стала пророчою: «Чути: кру! кру! кру! В чужині умру. Заки море перелечу, Крилонька зітру…».

Квітка Цісик померла, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя.

На жаль, час перебування на землі Великого Таланту часто буває дуже обмеженим.

У 2008 році в Києві відбувся перший вечір пам’яті співачки. Пізніше у Львові відбувся Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик, там же у Львові на будинку, де жили її батьки, відкрито меморіальну дошку, є музей співачки. Вулиці Квітки Цісик з’явилися у Львові, Хмельницькому, Вінниці, Полтаві та Києві.

3 квітня – 105 років від дня народження Олеся Гончара

1918, 3 квітня – у селі Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився Олесь Гончар – письменник, літературний критик, громадський  діяч, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України (2005, посмертно).

Цікаві факти з життя письменника

1. Любив творити зранку

Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, О. Гончар журився: «Ляснув день». Перешкод траплялося чимало — з’їзди, засідання, депутатські обов’язки, спілчанські справи… Тож, повернувшись додому, письменник щоразу намагався надолужити згаяне. І називав це «каторгою на творчих галерах» (щоденниковий запис від 23.11.1980).

2. «Собор»: 20 років заборони

Роман «Собор» був опублікований у 1968 pоку тричі – у журналі «Вітчизна» та у видавництвах «Дніпро» і «Радянський письменник». Перші рецензії на роман були схвальні, та невдовзі комуністична система розпочала нещадну критику і твір вилучили з літературного процесу на два десятиліття. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика символом інакодумства.

3. Відмовився писати неправду

Олесь Гончар заслужив у суспільстві славу людини моральної й совісної. Свого часу компартійна система планувала за допомогою його творчості розправитися зі своїми ідеологічними противниками. Письменнику запропонували написати роман про Українську повстанську армію –  обіцяли надати всі необхідні документи, аби лиш написав «так, як треба». Олесь Гончар відмовився: «Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!»

На фото: тематична виставка книг у відділі абонементу

4. Захищав письменників

У 1965 р. Олесь Гончар спробував заступитися за шістдесятників під час перших репресій проти них. ЦК Компартії України у 1966 р. сформував комісію, що мала розгромити книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». О.Гончар захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. «Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав»,  –  писав поет Борис Олійник.

Після хвилі арештів української інтелігенції, він написав у щоденнику: «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші геній нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?»

На фото : подаровані читачами книги з автографами Олеся Гончара та Валентини Гончар (дружини О.Гончара)  у фонді нашої бібліотеки 

5. Під наглядом і цензурою

Олесь Гончар жив під постійним наглядом спецслужб і не раз чекав арешту. Страждав від радянської цензури. Оточення двох радянських лідерів – Хрущова, потім Брежнєва – натякало О.Гончареві, щоб він написав про цих господарів Кремля художній твір. Або принаймні вивів їх на кількох сторінках одного з романів. Письменник встояв перед важкими спокусами поповнити численні лави владних підлабузників і згаданих осіб у його творах годі шукати.

6. Літературний заповіт

Головним літературним «брендом» О.Гончара вважалися «Прапороносці». Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке… А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: «Тронку», «Собор» і «Зорю». Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

7. Підтримав перший Майдан

У жовтня 1990 року українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву «Революція на граніті». Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку. «Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Я почув від них: «Ми виховувалися на ваших творах. Ми, власне, є студбатом іншого, нового часу. Нас привело сюди вболівання за долю свого народу – ось наші вимоги…» Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими».

8. Вийшов із компартії

Письменника вразив цинічний глум і насмішки народних депутатів щодо голодуючих студентів. Щоб висловити свою солідарність із протестувальниками Олесь Гончар написав заяву про вихід із комуністичної партії, куди вступав на фронті, а тому дуже цим дорожив. А того дня сказав: «Тоді я хотів умерти за партію, а тепер не хочу!» Це був шок для нього, але й для суспільства також. Цей крок письменника став прикладом для багатьох українців, які слідом теж виходили із компартії, чимало з них робили це також прилюдно.

9. Вітав незалежність України

О.Гончар дуже позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Він стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити з себе тоталітаризм. З часом незалежності письменник пов’язував великі надії на відродження української нації.

Оголосили лауреатів Міжнародної премії імені Олеся Гончара 2023 року

«Попри воєнну агресію, журі, до якого входять відомі письменники, науковці й культурні діячі Тетяна Куштевська, Наталія Бйорнер, Валентина Гончар, Леся Гончар, Олександр Балабко, на чолі з Дмитром Чистяком, ретельно розглянуло всі надіслані рукописи, серед яких було чимало талановитих (тому сподіваємося на участь авторів наступними роками) та прийняло одностайне рішення з відзначення найталановитіших, на їхню думку», – зазначили у Спілці. 

Премію імені Олеся Гончара у номінаціях здобули:

• «Велика проза» — Тарас Голота за збірку повістей «У дзеркальній сповідальні»;
• «Мала проза» — Богдан Гасюк за збірку новел «Поки сонце росте»;
• «Поезія» — Станіслав Новицький за збірку поезій «Передмовчання»;
• «Публіцистика» — Любомир Лесонін добірка есеїв «Альбом, у якому – ти»;
• «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара» — Захар Зіненко за розвідку «Якась вища сила зберігає мене…».

3 квітня, у день народження Олеся Гончара традиційно відбувається вручення нагород. Цьогоріч воно відбудеться на літературно-мистецькому вечорі до 105-річчя з дня народження Олеся Гончара у Національному музеї літератури України.

Міжнародна українсько-німецька літературна премія імені Олеся Гончара — літературна премія, заснована у 1996-му році німецькими меценатами – письменницею Тетяною Куштевською і підприємцем Дітером Карренбергом та Національною спілкою письменників України.

Цитати із творів Олеся Гончара

1. Найбільша перемога – це та, яку здобуваєш на самим собою.

2. Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..

3. Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво – це, можливо, останнє пристанище свободи. 

4. Понищиш, кинеш у небуття батьківське, то й власне твоє життя безцільно впаде, заглухне в тебе ж біля ніг… Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина… 

5. Сила розвіється, а правда ніколи!

6. Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки. 

7. Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!

8. Свобода патлата, голова в неї немита, а найчастіше вона має вигляд сердито піднятих, судорожне стиснутих кулаків… 

9. Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.  

10. Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо…Руйнуємо своєю байдужістю.

11. росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України…