Апостол української державності

 Миколу Міхновського так назвав Петро Мірчук – український історик та активний діяч політичної еміграції. Справді, значення цієї постаті для нас колосальне. Невідомо, чи отримали б українці шанс на незалежність у 1917–1921 і 1939–1950-х роках, і чи здобули б її нарешті у 1991-му, якби ніколи не жив на світі автор “Самостійної України” і “Десяти заповідей УНП”. 

В останній день березня, виповнюється 150 років від народження Миколи Івановича Міхновського. Його мала батьківщина – село Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, відоме ще з середини XVII століття. За сучасним адміністративним поділом, воно належить до Згурівського району Київської області й розташоване на самій межі з Чернігівщиною.

Міхновський – надзвичайно багатогранна особистість. Протягом відносно короткого життя (51 рік) він встиг заявити про себе і як юрист, і як громадський діяч, і як політик, і як ідеолог самостійництва, і як публіцист, і як військовик та організатор українських збройних сил.

Міхновський не був першим, хто обґрунтував ідею державної незалежності й соборності України. За п’ять років до нього це зробив галицький соціал-демократ Юліан Бачинський на сторінках книги “Україна irredenta”. Але саме праця Миколи Міхновського стала справжнім маніфестом українського самостійництва. В основу “Самостійної України” було покладено промови автора, виголошені на Шевченківських святах 1900 року в Полтаві і Харкові. Окремою брошурою їх опублікували у Львові без зазначення прізвища автора. 

На фото зліва: обкладинка першого видання “Самостійної України” (Львів, 1900).

Ось основні тези, з якими виступив тоді молодий і ще маловідомий харківський адвокат:

• “Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”.
• “Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізуваних ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів?”.
• “Законами російської імперії зневажається право совісти, погорджуеться право свободи особистої,
•  гнобиться навіть недоторканість тіла”.
• “Ми виписали на своєму прапорі: “Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”.
• “Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля… Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, – ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією!”.
• “На очах історії сильна, освічена і культурна інтелігенція України приняла в XVI і XVII віках польську національність… Тоді сильним і могутнім замахом український народ породив нову інтелігенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII і XIX віків… Але український народ здобув у собі досить сили, здобув навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтелігенцію”.
• “Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби”.
• “Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою”.
• “Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя”.

Не менш відомими твором Міхновського є десять заповідей для членів Української народної партії, розроблені ним у 1904 році:

Вечір-портрет Емми Андієвської

29 березня в читальній залі КЗ “Публічна бібліотека” відбулась зустріч людей, зацікавлених  унікальною творчістю української письменниці, поетеси та художниці Емми Андієвської.

Просто існує СВІТ ДОБРА  Емми Андієвської, в якому вона відтворює свою власну філософію бачення навколишнього (і не тільки!) словами та барвами. До цього безмежного яскравого світу всі присутні змогли доторкнутись, слухаючи розповідь методиста бібліотеки Ольги Пірожик.

Факти біографії Емми Андієвської  доповнювались презентацією фото та картин на екрані та вдало підібраними відео, де присутні мали можливість  почути голос самої мисткині, відчути її унікальну харизму, надихнутись її оптимізмом.

Приємним сюрпризом для усіх став виступ гості з Луцька. Пані Ірина поділилась враженнями від театральної виставии за твором “Джалапіта”, привезла репродукції картин Емми Андієвської. До слова,   Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків (м.Луцьк) зберігається кілька десятків живописних робіт художниці. Серед  них, зокрема, унікальні картини з доповненою реальністю. 

Кольорові цукерки  та  вибрана цитата  Емми Андієвської для роздумів (чи передбачень!) на завершення вечора додали кожному  позитиву.

Довідково:

Емма Андієвська є авторкою 29-ти поетичних збірок, 5-ти книжок короткої прози, 3-х романів та понад 9 000 картин.  У фонді нашої бібліотеки – 3 книги письменниці. Запитуйте у відділі абонементу!

Емма Андієвська отримала Шевченківську премію з літератури 2018 року. Книжки, які було висунуто на здобуття премії: «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи». Деякий час працювала  бібліотекаркою у Нью-Йорку. 

Виставки картин Андієвської відбувалися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії,   Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об’єднання художників Баварії.

Працює вона в стилях сюрреалізму та герметизму; не отримувала спеціальної художньої освіти, малює переважно акриловими фарбами. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на полотна — до 30-ти разів. Таким чином вона створює стереоскопічний ефект рухомих фарб, помітний, коли дивитися на картини під різними кутами зору. 

Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з даром оригінального творчого мислення, її творчість комунікативна, довірливо налаштована до людей. Органічний світ Емми Андієвської привабливий і  надреальний, в ньому синтезується досвід сила експресіоністів, поезія Шагала. То творчість інтуїтивна. 

Емма Андієвська не втомлюється підкреслювати свою велику любов до Батьківщини: ” Україна для мене – усе, це прекрасна країна, і я вбачаю завдання в тому, щоб відкрити світові, яка вона дивовижна і який талановитий народ – українці.”

Запрошуємо!

Весна, час писанок

Сумні прикмети часу, який випало нам переживати, – війна, тривоги, біль утрат. Та розвіює морок весняне сонце, непереможно стоять проти нічних приморозків тендітні квіти, а ми утверджуємо правду нашого буття на своїй, Богом нам даній землі, зберігаємо предківські скарби і традиції! Пишемо писанки!

Урок писанкарства для школярів провели бібліотекарі Ковельської Публічної бібліотеки та бібліотеки села Білин.

З великим бажанням, старанням і терпінням освоювали підлітки прадавнє народне мистецтво, серед них – Артем, який переїхав на Волинь зі Сходу України. І дуже раділи своїм успіхам і маленьким шедеврам, створеним власноруч.

Незабутня

«Того великого вогню і смерть не загасила»         

 ( Леся Українка)

 Коли відходить у засвіти людина, з якою багато років поруч ішли по життю, чіткіше і яскравіше ми бачимо її незабутні риси. Минуло два роки, як немає з нами Алли Михайлівни Полякової – особистості, яка зробила вагомий внесок у формування сучасної, української душі нашого міста.

Лікар, громадська діячка, активна учасниця національно-демократичного руху на Ковельщині, почесна голова місцевого осередку Союзу українок, почесна громадянка Ковеля обрала собі нелегку і важливу місію – служити громаді. Віднині ковельчанам нагадуватиме про неї меморіальна дошка на фасаді будинку «старої аптеки» – архітектурної пам’ятки міста, яку вдалося вберегти від зруйнування небайдужим громадянам, серед яких була і А. Полякова.

Алла Михайлівна була частою гостею в нашій бібліотеці. Приходила за книгами, які були її насущною потребою. Тут читала свою улюблену газету «День». Не пропустила, певно, жодної зустрічі з письменниками. На вечорі поезії читала напам’ять Василя Симоненка.

22 березня світла пам’ять привела сюди тих, для кого Алла Михайлівна дорога й незабутня. Вона завжди об’єднувала і гуртувала небайдужих довкола своїх задумів і гарних справ, тепер вона поєднала нас спогадами. Щирі слова любові і вдячності Аллі Михайлівні, її тихий голос, збережений магнітною плівкою, її образ в обрамленні квітів і пломінчика свічки творили ефект її присутності серед нас.

Теплими споминами поділилися рідні, знайомі, колеги, друзі, однодумці, серед яких – донька Олександра, настоятель храму Преображення Господнього ПЦУ Ростислав Дідух, голова Ковельського осередку Союзу Українок Лілія Єгорова, письменниця і освітянка Ніна Горик, посестри-союзянки Любов Ганейчук, Галина Голубович, Олена Місюра, лікар Олег Казиміров. Сумним і ніжним акордом пролунала улюблена пісня Алли Михайлівни «Лелеченьки», яку присвятила її пам’яті вчителька Жанна Будкова.

Ольга Бичковська, бібліотекар Публічної бібліотеки Ковеля