22 грудня – 190 річчя від дня народження Марка Вовчка

“Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова”( Іван Франко)

Відкритий перегляд книг та друкованих джерел інформації представлено у читальній залі книгозбірні  до  190-літнього ювілею української письменниці, перекладачки, видавниці російського походження 

Цікаві факти з життя  Марка Вовчка (Марії Вілінської):

• Народилася  у родині збіднілих дворян. Коли їй було 6 років, помер батько. Вітчим дівчинки часто знущався з неї у дитинстві, був картярем і п’яницею. Матері довелося піти від нього, а двох дітей виховувала тітка. Життя і там було складним, бо мусила бути за ґувернантку дітей тітки.
•  Марію Вілінську називають «українською Жорж Санд», вважають «фатальною жінкою». 
• Зна­ла близько 10 іноземних мов, се­ред яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші.  Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.
• Повість «Маруся» отрима­ла нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення у французьких школах.
• Чому у Марко Вовчок був такий псевдонім? Є кілька теорій. Перша пояснює, що псевдонім письменниця вигадала сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга теорія: псевдонім народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж письменниця свій псевдонім ненавиділа.
• Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!
• Була особисто знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном, Д. Менделеєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим.
•  Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.
• Невичерпним джерелом творчості для Марка Вовчка був Шевченків “Кобзар”. Вона вважала Шевченка літературним батьком, ідейним спільником.
  “Яке величне, прекрасне створіння ця жінка.”, – писав про неї Тарас Шевченко, а ще називав “кротким пророком та донею”.
•  
  Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала досить молодо, як на свій вік. 
• Останні роки життя провела на Кавказі. Померла на Північному Кавказі в передмісті м.Нальчик, де й похована.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел

Запрошуємо до зимового читання!

Вам не здається, що зима ніби дає людині паузу, щоб пригальмувати, віддихатись, подумати про минуле і помріяти про майбутнє. Довгі й затишні зимові вечори – саме час для роздумів та мандрів з героями улюблених книг.

А підібрати книгу для зимового вечора можна в бібліотеці — нам є що вам запропонувати!

Надворі безсніжно, мрячно і депресивно, проте  у храмі книг підтримуємо передсвяткову атмосферу: тут з’явились яскраві інсталяції, тематичні книжкові виставки, зимовий декор. 

Ефектно виглядає нестандартна ялинка з комп’ютерних дисків в Інтернет-центрі бібліотеки. Читальну залу прикрасила традиційна ялинка-деревце (штучна, жодне деревце не постраждало!). А ще тут розмістили чудову виставку витинанок, виготовлену працівницями книгозбірні.

Бібліотекарки абонементу організували для своїх читачів справжню зимову виставку книг: підібрали на полицях книжки у сніжно-білих палітурках, додали ніжних сніжинок (їх так не вистачає надворі!).

Про це – у відео від Інтернет-центру на сторінці у Фейсбук. Все ж найкраще – побачити все , відвідавши бібліотеку. Ми створили відповідну атмосферу, а книги для зимового читання чекають на вас ТУТ!

Різдво в бібліотеці

А як щодо святкування Різдва в бібліотеці

 ЗАПРОШУЄМО!

26 грудня, 16:00, локація: вул. Степана Бандери, 2

 Разом поринемо у магію Різдва: будемо спілкуватися, колядувати, частуватися та допомагати ЗСУ. Тому вхід символічний, але дуже важливий – теплі шкарпетки для воїнів .

Буде атмосферно, приходьте!

 

18 грудня – до 115-річчя від дня народження Юрія Шевельова

Юрій Шевельов народився 1908 року в родині шляхетних зросійщених етнічніх німців, які були вимушені змінити прізвище та місце народження сина, аби вбезпечити його від політичних репресій з боку більшовиків. Майбутній славіст навчався у Харківському університеті.

Після завершення навчання залишається викладати на кафедрі української мови, допоки не розпочнеться війна. 

Із початком німецької окупації  йому вдається емігрувати. Була робота у Швеції та виїзд до Америки, де Шевельов потрапляє у лігу провідних славістів світу. Шевельов став наймолодшим славістом світу, який отримав таке визнання та пропозицію викладати у двох найстаріших і найповажніших вишах Америки. Молодий мовознавець працює багато та охоче протягом усього свого життя. Підтвердженням цього є близько 900 позицій у його власній бібліографії.

Хоча Шевельов цікавився передусім мовознавством, він залишив велику кількість цікавих літературознавчих, літературно-критичних та театрознавчих праць. До харківського періоду роботи належить кандидатська дисертація «Із спостережень над мовою сучасної поезії», яку він захистив, та робота над синтаксисом простого речення. Його розвідки цього питання лягли в основу праці «The Syntax of Modern Literary Ukrainian. The Simple Sentence» (1963 рік). Варто згадати популярний підручник «Нарис сучасної української мови» (1951 року), який надрукували у Мюнхені. Шевельов створював його для широкого кола читачів, а тому подавав матеріал надзвичайно просто та цікаво.

Протягом роботи над цими працями Шевельов був зосереджений на питанні формування української літературної мови. Надзвичайно розповсюджену думку, що мова Котляревського походить від полтавської та київської говірок, Шевельов доповнює прикладами наявності лексичних одиниць та синтаксичних структур із говорів Чернігівщини та Галичини. Цим Шевельов поглибив наше розуміння процесу вироблення літературної норми та показав контакти діалектів, які у підсумку склали основу літературної мови.
У Швеції розпочинається робота над проблемою формування білоруської мови. На той час у славістиці панувала шахматівська концепція, яка стверджувала, що існував період «давньоруської мови», після якого відбувся розпад цієї єдиної мови на три східнослов’янські мови. Шевельов постановив, що білоруська мова постала внаслідок злиття двох діалектів, що повністю суперечило панівній концепції академіка Шахматова, адже спростовувало думку про існування спільного періоду в історії української, білоруської та російської мов. Наслідком цих студій стала праця «Problems in the Formation of Belorussian»(1952), яку було видано вже в Америці.

Джерело

Тематична розкладка книг у відділі  абонементу

18 грудня – 90-річчя від дня народження Олександра Богачука

Олександр Богачук народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району Волинської області в сім’ї коваля. Закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, вступив на історико-філологічний факультет Луцького інституту ім. Лесі Українки. Саме тут він почав виявляти свої літературні здібності та почав публікувати свої вірші в обласних і республіканських періодичних виданнях.

У 1958 році Олександр Богачук закінчив навчання в інституті. В цьому ж році вийшла його перша поетична збірка  «Незабутнє», а вже через рік вийшла і друга – «Вересневий грім».

Після закінчення інституту Олександр Богачук кілька років працював у районній і обласній газетах. Пізніше, будучи старшим редактором обласного управління у справах преси, письменник видав третю невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку під назвою «Ні». З 1969 році Олександр Богачук вступив до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Крик попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай, Волинь». 

У грудні 1985 року Олександр Богачук переїхав на роботу до Рівного, де очолив новостворену обласну організацію Спілки письменників УРСР (1985-1989 рр.). Тут митець створив багато поетичних творів, тут минули і останні роки його напруженої письменницької праці, а в 1988 році вийшла його остання прижиттєва  збірка – «Цвіт роси». Останні роки життя Олександр Богачук працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.

18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку. У 2003 році його дружина Неоніла  Богачук видала посмертну збірку віршів письменника «А час не жде».

Тематична розкладка книг у відділі  абонементу

Олександр Богачук залишив багату літературну спадщину з широким жанрово-тематичним діапазоном: вірші-роздуми, вірші-спогади, філософські мініатюри, вірші-реквієми, публіцистичні поезії, пісні-думи, ніжні ліричні акварелі, бризки-імпровізації, вірші-перестороги, гумористичні вірші, вірші-заповіти, поеми.  Він є автором і  двох п’єс («На заході сонце сходить», «Брат із шатра»), які з успіхом йшли на сцені Волинського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.

Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили відомі композитори Г.І. Майборода, А.А. Горчинський, В.М. Верменич, А.М. Пашкевич, Георгій Мірецький, Климентій Домінчен, Віталій Кирейко, Іван Сльота.

Такі пісні, як «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі», «Моя родина – Україна», «Заспівай мені, мамо моя» та багато інших апробовані широким загалом виконавців. Він є автором не лише вірша, а й музики до пісні «Тиша навкруги», вона  стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня – «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) – облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.

Джерело