Переклад книги “Не відпускай мене” Кадзуо Ішігуро, зроблений Софією Андрухович, вийшов у Видавництві Старого Лева

Книжки 

У 2016 році маємо справді вал перекладної літератури. І не лише так званих “грантових” перекладів, а й таких, які орієнтовані на відчутний комерційний прибуток. Здебільшого це переклади з англійської (можливо, тому, що недорогих швидкісних перекладачів з цієї мови знайти порівняно легше).

Тут і масові романи, і нон-фікшн, бізнес- та мотиваційна література. Часто на обкладинці – відмітка про приналежність до західного списку бестселерів (не усі покупці знають, наскільки розлогі й різноманітні ці списки, і наскільки відрізняються, наприклад, від переліку номінованих на Пулітцерівську премію).

Більшість цих книжок так і залишаться необговореними. А питання про комерційну доцільність видань винесемо за дужки – це особистий ризик кожного. Та й покупець, читач і критик дуже відрізняються за смаками та готовністю підтримати гривнею чиюсь ідею.

Видавці вже зрозуміли, що промоція – це необхідна складова роботи над книжкою. Поза тим, якщо з вітчизняним продуктом більш-менш зрозуміло, особливо за наявності живого автора (організовуєш тур і торгуєш автографами), то із закордонним складніше.

Зарубіжний автор може приїхати раз чи два, дати кілька інтерв’ю. Роздати примірники на рецензії теж можна, особливо коли журналісти, критики або й видання звертаються самі. Що ще?

Українське видання книги “Я – Малала” вийшло у видавництві “Наш Формат”

Інша ж сторона повинна вміти відмовляти й пропонувати альтернативу, цінуючи те, що партнер готовий до співпраці.Рекламного простору справді досить мало. Не кажучи вже про вміння цивілізовано співпрацювати. Наприклад, з розумінням ставитися до відмов через невідповідний формат пропозиції і не вважати, що гроші, зв’язки чи достатнє нахабство вирішують все.

Поки що ж можливостей, за які масово хотілося би платити, бракує навіть на Форумі видавців, орієнтованому на продажі. І що робити у проміжках між ярмарками? Готувати пакетні пропозиції новинок і випльовувати їх до Арсеналу, Форуму та перед грудневими закупівлями?

Перекладним романом року, безперечно, можна вважати “Не відпускай мене” Кадзуо Ішігуро, перекладений з англійської Софією Андрухович. Ілюстроване видання у гідному поліграфічному оформленні тільки підкреслює важливість появи цього тексту нарешті й українською мовою.

Також варто звернути увагу на “Шум часу” Джуліана Барнза, “І раптом стукіт у двері” Етгара Керета, “Соньку” Ігнація Карповича, “Щигля” Донни Тарт – усе це добірна зарубіжна проза в хороших перекладах.

Серед поетичних перекладів вражає антологія найновішої американської поезії – авторський проект Тараса Малковича, перше таке видання у світі. А шедеври драматургії репрезентує неймовірно красиве перевидання п’єси Семюеля Беккета “Уот” у перекладі Володимира Діброви.

“Джордж і таємний ключ до Всесвіту” Стівена та Люсі Гокінг та Кристофа Гальфара. Від Видавництва Старого Лева

Що ж до нон-фікшену, то серця дорослих і малих читачів полонив фізик Стівен Гокінґ, “Найкоротшою історією часу” (співавтор – Леонард Млодінов) та “Джорджем і таємним ключем до космосу” (співавтори – Люсі Гокінґ, Кристоф Гальфар) відповідно.

Резонансною також стала біографія “Ілон Маск: Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє”.

Для тих, хто потребує підтримки, рекомендована книжка Віктора Франкла “Психолог у пошуках справжнього сенсу”. Всесвітньовідома “Я – Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту”, написана пакистанською правозахисницею, лауреаткою Нобелівської премії миру, та мемуари Гілларі Клінтон здатні надихнути сильних жінок.

А як же сучасна українська література? Якщо хтось чекав великого роману, що увійде в історію чи принаймні змінить перебіг актуального літпроцесу, то може продовжувати, бо у цьому році не дочекався.

Найочікуваніша проза року – “Забуття” Тані Малярчук – вже отримала принаймні одну помітну відзнаку і очевидно стала романом-2016, та чи більше?

Дебютантом-2016 у прозі є визнаний молодий поет Мирослав Лаюк, чий роман “Баборня” дихає “Забуттю” у потилицю, проте, можливо, тільки через відсутність сильної конкуренції, та ще тому, що як на дебют ця книжка справді непогана, але що як за гамбурзьким рахунком?

Збірка оповідань Катерини Бабкіної “Щасливі голі люди” демонструє якісний ривок письменниці, але її вміння поводитися з мовою, будувати фразу, зрештою, опанування форми малої прози – недостатньо, щоб стати в один ряд з романами, хай би які вони були.

Роман “Забуття” Тані Малярчук став Книгою року ВВС-2016

І з цього погляду найсильнішою прозовою книжкою року виглядає “І знову я влізаю в танк” Оксани Забужко. Есе, публіцистика, спогади – ця збірка неоднорідна, проте демонструє вміння авторки “мислити книжкою” і компонувати цілість, де кожен із давно прочитаних й обговорених текстів сприймається як свіжий, опинившись в контексті інших.

На додачу – впізнаваний авторський стиль, фірмова мова, уміння “жонглювати фактами” і пропонувати оригінальні інтерпретації подій та біографій. І, звісно ж, гостра тема: інформаційна війна, не лише в Україні, але й в усьому світі.

Архіви, кажуть, вичерпані, тож супервідкриттів найближчим часом не передбачено. Однак можна працювати і з доступним матеріалом.

Наприклад, серія “Наші 20-ті” – популярна література майже столітньої давнини. Під яскравими стилізованими обкладинками криються любовні романи, детективи, репортажі.

Це не ті тексти, що формують золотий фонд красного письменства. Але вони не гірші, ніж твори сучасних другорядних масових авторів. Чому б Йогансену та Смоличу не поконкурувати з Криштопою та Кідруком.?

Триває й шкільна серія видавництва “Основи”: до “Лісової пісні” та “Кайдашевої сім’ї” в оригінальному оформленні додалися “Тигролови” Івана Багряного, ілюстровані ескізами татуювань, деякі із яких, на думку художника, пасували би головному героєві.

“Як писали класики” Ростислава Семківа – про секрети майстерності письмеників на зразок Агати Крісті та Мілана Кундери