27 січня о 12.00 в читальному залі центральної районної бібліотеки відбудеться тематичний вечір
Відгук у FB про зустріч англомовного розмовного клубу в нашій бібліотеці від пані Inna Sokol, Manager у EuroFuture.
“Чарівний вечір в чарівному місці та з цікавими людьми, або ще один успішно проведений дискусійний клуб під керівництвом викладача EuroFuture Peter Wallis.
Вже вдруге захід проводиться в біблотеці. Цьго разу темою дискусії ми обрали “Books”. І не даремно, бо про книги можна говорити вічність.
Окрему подяку хотіли би висловити Ira Malynovska , керівник Інтернет-центру бібліотеки, за креативний підхід до події. Вона не лише творчо оформила місце проведення англійськими цитатами про книгу і читання,
але й провела блискучу екскурсію по бібліотеці англійською мовою. Вечірня бібліотека, запах книг та цікаві розмови – цю романтичну атмосферу не можна передати словами.
Дякуємо також Peter Wallis за бажання розвивати англійську мову в нашому місті. Дуже приємно, що дискусійні клуби від анломовних волонтерів стають невід’ємною частиною життя міста.
Слідкуйте за новинами, адже англомовний клуб, під керівництвом Peter, запрошуватиме всіх на наші наступні заходи.”
Сьогодні, 24 січня, маєте можливість поспілкуватися з носієм мови з Великобританії.
Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австоро-Угорської імперій – і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.
УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об’єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.
22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув’язнили в радянському концтаборі).
22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.
22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши “живий ланцюг” від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.
До уваги користувачів: в читальній залі бібліотеки – тематична виставка літератури “Україна під стягом соборності”.
-Обійми мене! – просить маля своїх батьків чи дідуся та бабусю.
-Обійми мене! – промовляють очі мами до своєї дорослої дитини.
-Обійми мене!- шепоче дівчина коханому.
Хто придумав це свято – не відомо… Є думка, що виникло воно у студентському середовищі Західної Європи у 70-х роках минулого століття як своєрідна реакція на зростання напруги зовнішньої, а відтак — і внутрішньої.
Обійми – це не лише прояв добрих почуттів: приязні, кохання, родинної чи дружньої любові. Це і розрада та підтримка в смутку, і відчуття захищеності, безпеки у великому й не завжди лагідному світі.
Прості дружні обійми допомагають відчути душевний спокій, затишок, угамувати тривогу і невпевненість.
Цього дня можна обійняти навіть незнайомих. Із цим, щоправда, важливо «не передати куті меду»: не всім бо ж до вподоби притуляння сторонньої людини. Та й, може, просто настрою в когось немає…
Не виключено, що День обіймів приживеться і в нас. Це ж гарно – дарувати тепле, добре ставлення!
Адресуємо свої обійми і вам, друзі, як вияв поваги й дружньої підтримки.
До речі, можна обійняти й улюблену книгу! Приходьте, у нас їх багато!)
