Година поезії «Свою Україну любіть»

Годиною поезії «Свою Україну любіть» вшанувала громадськість міста й району нашого геніального Кобзаря. Кожне покоління українців знаходить у його віршах щось важливе для себе. Бо завжди актуальними для нас є жага справедливості, прагнення свободи, пошук істини і краси. Його поезії – то послання для щоденного обговорення, нагадування про наші можливості, про злети і падіння, про задавнені національні хвороби, про душу і бездушність, про сенс життя.

     Поезії Тараса Шевченка читали : Лідія Козуля, Володимир Косцьов’ят, Вознюк Інна, о. Михайло (священик парафії Миколи Чарнецького),  учні Ковельських шкіл Іллюх Софія, Саюк Олександра, Поліщук Олександр, Махнюк Ангеліна, Демчук Анна та інші. Безсмертні поетові твори, які стали народними піснями, для нас подарували колективи районного будинку культури – гурт «Колорит» та дует «Перевесло».

Сьогодні Шевченка відкривають для себе молоді українці. Як і попередні покоління, вони мають нові випробування долі, нові виклики. Але у спадок від тисяч борців і поетів вони отримали власну державу, якою можуть пишатися та яку мають зробити могутньою і квітучою. Нелегке завдання. Але ми віримо в них, як вірив Кобзар у могутню силу свого народу, в його прийдешнє:

«Встане Україна,

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..»

Запрошуємо

Запрошуємо дітей та їх батьків!)

Українська Кассандра

«Вона жила в уявній Україні, тобто в Україні з тисячелітньою культурною традицією, в Україні    високого і чистого ідейного палання, в Україні вільній і спрямованій в майбуття».  

Юрій Косач 

                              Як геніальний митець, Леся Українка мала дар провидиці, який дається тільки обраним. Натхненна духом істини, свідома свого покликання, присвятила себе визволенню України і становленню своєї нації.

Чи осягнули глибину її пророчого слова ми, її нащадки, до яких вона так хотіла донести великі істини, які їй відкривалися?

Поетична візія «Українська Кассандра», яка зібрала в бібліотеці земляків і шанувальників Лесиного таланту, була спробою нового прочитання її великого творчого спадку.

Сучасному читачу, який знає, що пережила Україна в кривавому ХХ столітті, в усій повноті відкриваються її передбачення.

 «…Москва правдами й неправдами, обіцянками замилювала очі, тут же свідомо збираючись не додержати їх… Політика царів була завжди однакова по духу від Алексея Михайловича до Николая II…Зруйнування Січі було останнім і найбільшим способом до цілковитого закріпощення люду, які були обіцянки, а яка дійсна «від царя заплата», віддання правобережної України Польщі, нарешті панщина і рекрутчина… «Москаль віри не діймає» від початку аж досі», – так бачила Леся Українка історію завоювання України Росією. Національне поневолення, історичну поразку українців у визвольній боротьбі вона переживала болісно: «Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно». «Сором і жаль за мою країну просто гризе мене».  Її поезії – бурхливий протест проти кволості й дрімливості громадянства, проти його невільницького духу й пасивності, звичного пристосуванства, духовного рабства. « Чи довго ще, о Господи, чи довго

 Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю на своїй землі?» 

Спроби догодити завойовникові, знайти в нього розуміння й співчуття до поневолених – шлях хибний і ганебний, – доводить Леся Українка у драмі «Бояриня». Він веде Україну не до миру й злагоди, а до рабства й руїни:  «Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

Ce мир по-твоєму – ота руїна?

Наділена даром ясновидіння, заглядала поетка в майбутнє – і чула наближення нових наїзників – «с раскосимі і жаднимі глазамі», готових задушити «в тяжолих наших, нєжних лапах»(Олександр Блок). «Вона майже фізично відчувала цю «тяжку лапу» потвори, занесену над її нацією» (Дмитро Донцов)

Далі »

Запрошуємо!