Зустріч з Євгеном Хотимчуком: усе життя – служінню справі

Бібліотека – незмінне місце для зустрічі письменників і шанувальників їх творчості. Цього разу нашим гостем був Євген Хотимчук, письменник, видавець, меценат, заслужений журналіст України, шеф-редактор всеукраїнського тижневика «Вісник+К», журналу «Люди і долі», газет «Від села до села», «Між нами, бабами».

 

У його творчому доробку – понад півтора десятка книг. Вони користуються попитом серед наших читачів, бо в кожній з них – чиясь правдива історія, радощі і печалі, описані щиро та вміло. Пан Євген привіз свої нові книги – «Ярина» та «Недоспівана пісня», які подарував бібліотеці, поділився творчими планами.

 

Євген Якович – цікавий оповідач, уміє з гумором та самоіронією дивитися на життя та викликати у своїх читачів і слухачів усмішку і веселий сміх. Тож спілкування з ним додало присутнім настрою і оптимізму.

 

Писанкова веселка

Вже стали доброю багаторічною традицією уроки писанкарства в бібліотеці. Кожної весни вони збирають дітей, молодь, людей поважного віку, яких приваблює процес творчості, адже коли людина творить, відчуває величезний приплив енергії! Чимала кількість бажаючих долучитися до прадавнього українського мистецтва засвідчує невмирущість народних традицій, прагнення українців в усьому шукати красу, творити її своїми руками.

Щирі усмішки, сяючі очі, гарний настрій стали нагородою і бібліотекарям, і їх гостям. Теплі слова вдячності написала одна із них – Наталка Грицюк, чудова людина, яка поєднує службу в прикордонних військах, знання й уміння медичного працівника і волонтерську діяльність: «Дякую за свято душі, магічне дійство, атмосферу радості! В урочій тиші над полум’ям свічки виписувались давні символи – безконечники, зірки та ромби, квіти й дубове листя… У них – закодовані нашими предками молитви за свій рід – за захист домівки, здоров’я рідних, добрий врожай. Величні традиції предків живуть у ваших майстер-класах. І як супостати не казяться, не намагаються знищити нас, ми оживаємо. Бо кожного року Україна пише писанки і вимолює у Творця життя.»

Екскурсія до бібліотеки

Креативно і весело провела знайомство з бібліотекою директорка закладу Ольга Пірожик. Діти подорожували по книгозбірні імпровізованим потягом, робили зупинки для ознайомлення з різними відділами, з правилами користування книжками, виставками літератури, періодичними виданнями, книжковими новинками для найменших читачів.

 

Завдяки змістовній екскурсії у бібліотечному просторі діти отримали позитивні емоції та поповнили свій багаж знань. Адже яскравий книжковий світ здатен не лише навчати, а й дивувати, надихати на нові пригоди!

 

Звісно, є чудова можливість відвідувати Дитяча бібліотека Ковельської ТГ, що у міському парку, але й Публічна бібліотека має у фонді дитячі книжки. Тож наші дорослі читачі можуть водночас обирати тут книги для дітей, онуків, молодших братиків та сестричок. Запрошуємо!

 

 

 

 

 

 

Запрошуємо на урок писанкарства!

Ковель – місто фіалок

  Пізнавальну і романтичну екскурсію рідним містом провели бібліотекарі для своїх читачів. Йшли знайомими вулицями, пригадували, які назви вони мали за колишніх часів – радянських, німецьких, польських. Зупинялись біля історичних будівель – свідків подій столітньої давнини. Розминалися з перехожими, що заклопотано поспішали у справах. А наша мандрівка мала особливу, небуденну мету: ми шукали лісових фіалок!

 Так, так – у гомінкому метушливому місті обабіч людних тротуарів причаїлися лісова тиша і спокій і синіми очицями спостерігають за безупинним рухом міського життя. Наприкінці березня – на початку квітня  вони дарують натхнення і радість тим, хто всюди шукає краси, філософії і науки в природі навколо нас. Цвітуть по всьому місту, скрізь, де ще не встигли викорчувати дерева й кущі і забетонувати землю бруківкою і асфальтом. Ростуть не на клумбах, грядках, попід вікнами, а вздовж гамірних вулиць, ховаються у придорожніх кущах. А як же вони ростуть по всьому місту, якщо їх ніхто не садив? Еврика! Вони тут – з тих незапам’ятних часів, коли тут був ліс! Вони – пам’ятають його, свого батька! Минали століття за століттям… Замість лісових стежок послались дороги, вулиці… Упали дерева-велети, виростали й гинули в пожежах дерев’яні будиночки, війна зруйнувала величні кам’яниці… А малесенька квітка, притулившись до матері-землі, пережила всі лихоліття. Щоб кожної весни, що б не сталось на світі, нагадувати людям – хто вони, звідки прийшли, куди йдуть, що мають лишити своїм нащадкам.