Онлайнпроєкт «Літкур’єр: читання уголос» від BookForum допоможе усім почуватися причетними й бути присутніми – без порушення правил карантину! – у реальному часі у режимі трансляцій на найсправжніших масових заходах – літературних читаннях з найвідомішими українськими авторами та авторками.
Принагідно нагадаємо: для того, щоб підвищити свій освітній рівень, а також тих, кого ви любите, читайте щодня вголос хоча б 15 хвилин. Час карантину – ідеальна можливість запровадити цю традицію.
Коментарі Вимкнено до Третьому сезону «Літкур’єру» – бути! | Автор admin
Онлайнпроєкт «Літкур’єр: читання уголос» від BookForum допоможе усім почуватися причетними й бути присутніми – без порушення правил карантину! – у реальному часі у режимі трансляцій на найсправжніших масових заходах – літературних читаннях з найвідомішими українськими авторами та авторками.
?
Розпочне новий сезон Юлія Сливка 28 квітня. У третьому сезоні також читатимуть: Ганна Улюра, Сергій Плохій, Тамара Горіха-Зерня, Наталка Гуменюк, Євгенія Подобна та Тарас Лютий. Читання проходитимуть о 20:30 на сторінці Форум Видавців у фейсбуці.
?
Традиційно за день до читань у коментарях під постами-анонсами усі охочі зможуть залишити запитання автору/авторці, на які він/вона відповідатимуть під час трансляції.
?
Нагадаємо, що у перших двох “сезонах” були читання українських письменників та письменниць, які можна подивитися в записі:
26 квітня 2020 року — 34-та річниця аварії на Чорнобильській АЕС.
Наразі ситуація з поширенням коронавірусу не дозволяє провести традиційні заходи, присвячені цій важкій і сумній даті. Але пам’ятаймо: кожен своєю згадкою, своєю виділеною хвилиною спокою може вшанувати пам’ять загиблих, що ціною власного життя захистили майбутні покоління від атомної стихії.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи понад 160 українських сіл та містечок з їхнім неповторним культурно-історичним обличчям перетворилися на звалище радіоактивних відходів, приречені на поступове руйнування й самознищення. Їх корінні мешканці розсіялися по світу, назавжди втрачаючи найдорожче – зв’язок із рідним духовним середовищем. Обірвалася етнокультурна спадкоємність поколінь. Земля, що була колискою слов’янських племен, унікальний етнос, який зберіг витоки української культури у побуті і традиціях – по суті, знищений. Цілий материк українського духовного буття, наче міфічна Атлантида, назавжди зникає з лиця землі. Для порятунку історичних, духовних цінностей науковці, представники ВУЗів, музеїв та громадських організацій створили історико-культорологічну експедицію. Понад двадцять років активну участь у ній брала легенда української літератури Ліна Костенко. Виїжджаючи в зону відчуження, фахівці-ентузіасти збирали пам’ятки історії та культури, краєзнавчу інформацію про кожне зникаюче село, документи, фотографії, записували місцеві говірки. Охоплювався весь спектр народознавства: народне житло, сакральне будівництво, традиційний одяг, промисли, ремесла, господарські заняття, деревообробні промисли, гончарство, плетіння. А також звичаї, вірування, календарна та родинна обрядовість, фольклор прозовий, поетичний і музичний; народне мистецтво і медицина. У вкрай важких умовах, на зараженій та інфікованій людською байдужістю землі, справжні подвижники збирали матеріали духовної культури поліщуків. Врятовані від небуття, повитягувані з радіації, з мертвих сіл, вони стануть експонатами майбутнього музею історії і культури північного Полісся до катастрофи, пам’яттю про ті тисячі невтомних рук, які все це колись — десятки, сотні років тому — витворили з любов’ю. «Хтось любить Україну, а хтось не любить. Одні занапастили Полісся, а інші — лазять по селах, і рятують усе, що можна, – писала Чорнобильська берегиня Ліна Костенко.
Страхітливий духовний чорнобиль уразив людські душі – спустошення, черствість, байдужість, забуття свого рідного, національного. Чи не тому пожинає людина гіркий «урожай» – біди, епідемії, аварії й катаклізми, що посіяла безбожність і бездуховність? Уявила себе надлюдиною і проводила страхітливі експерименти, знищуючи собі подібних і середовище свого існування. Атомна енергія, що вийшла з-під її контролю, змусила вжахнутись і збагнути просту істину: ми не царі природи, а її маленька частинка. «Світ переживає кризу людяності і кризу свідомості», – застерігає нас Ліна Костенко. Вона є авторкою кіносценарію «Чорнобиль, Тризна», повісті «Зона відчуження» та пронизливих поетичних візій, що будять думку і душу.
Народ — зодчий мови, Мова — зодчий народу. Дмитро Білоус
У сучасній українській літературі немає поета, який би у своїй творчості про рідну мову дорівнявся до Дмитра Білоуса.
Дмитро Білоус – це те унікальне явище, коли життя і творчість ішли не двома різними, навіть не паралельними дорогами, а начебто невід’ємно, органічно злиті. Український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч.
Для Дмитра Білоуса українська мова – незбагненне і зворушливе диво калинове:
Солов’ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.
Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.
Народився Дмитро Григорович Білоус 24 квітня 1920 року в селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині в селянській сім’ї, де вже було дев’ятеро дітей. Голодомор 30-х років привів юнака в дитячу трудову колонію до Антона Макаренка. По закінченні десятирічки вчився на філологічному факультеті Харківського університету. У червні 1941 року пішов добровольцем на фронт, був тяжко поранений. Після госпіталю працював у редакції радіомовлення для партизанів України, згодом у республіканському радіокомітеті, в журналі «Вітчизна». У 1945 році закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка та аспірантуру при кафедрі історії української літератури. Був заступником редактора журналу «Дніпро», завідував кабінетом молодого автора при Спілці письменників України.
Перша збірка Дмитра Білоуса побачила світ 1948 року. Називалася вона «Осколочним». Автора гаряче підтримав тоді сам Остап Вишня. «До письменницького загону!» – закликав він молодого поета-сатирика. З-поміж багатьох наступних збірок варто назвати «Веселі обличчя» (1953), «Тарасові жарти» (1964), «Альфи – не омеги» (1967), «Обережно: слово!» (1984); книжки для дітей – «Турботливі друзі» (1970), «Веселий кут» (1979), «Гриць Гачок» (1986), «За Україну молюся» (2000). Книжки Дмитра Білоуса для дітей особливо пізнавальні, вони позначені ясною поетичною мовою, непідробною емоційністю та образністю.
Дмитро Білоус – упорядник і редактор двотомної «Антології болгарської поезії», до якої ввійшло багато його власних перекладів. Твори самого поета перекладалися багатьма мовами зарубіжних країн.
Дмитро Білоус – почесний академік Академії педагогічних наук України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, премій імені Лесі Українки та Максима Рильського.
Коментарі Вимкнено до Мовне диво Дмитра Білоуса: 100 років від дня народження українського поета, перекладача, критика | Автор admin
Нагадаємо, що у перших двох “сезонах” були читання українських письменників та письменниць, які можна подивитися в записі: 
