«Любов, у слово перелита»

     Вже вкотре, незважаючи на пору року та погоду за вікном, у нашій затишній залі нас збирає її величність Поезія, обдаровує ліричним настроєм, усмішкою, відчуттям свята. Здавалось би, в нашому непростому сьогоденні не до поезії, тут би хоч якось вижити. Та виявляється, саме високий душевний настрій і є для багатьох із нас тією рятівною соломинкою, що допомагає втриматись на плаву. Такі вже ми люди – українці. Споконвіку в душі народу живе поезія, а йому ж в усі часи жилось несолодко! Про це свідчать найстаріші народні пісні, яким не одна сотня, а може, й тисяча літ! У трудових буднях, щоденних турботах народжувалося в душі Слово – сходило, як сонце, розцвітало, мов сонях. Бо красива душа мусить себе виповісти, виспівати. Тому-то так багато на нашій землі поетів, співців краси. І тому до багатьох із нас, чим би ми не займалися в житті, приходить натхнення і непереборне бажання спробувати свої сили у віршуванні. І нехай ці спроби не завжди бувають майстерні й художньо довершені, скільки в них щирих почувань і сердечного тепла! Скільки радості й насолоди приносять години творчої праці!

   Сьогоднішня година поезії перенесла нас у поетичний світ нашого земляка Ігоря Вижовця. Чарівна природа, знайомі з дитинства краєвиди, журавлині ключі і пісня жайворонка – все, що хвилює ліричну душу, озивається у віршах нашого автора. Найріднішій в світі землі, де все дороге і серцю миле, дарує він поетичні присвяти: червоній калині, маминому рушнику, маминій молитві – правічним нашим оберегам. Чомусь так багато людей про них забувають у житейській суєті, в гонитві за примарними благами. Щасливий той, хто зберіг своє серце чистим, чуйним і вдячним. Довічно не згасне в серці любов, якщо її запалила мама. Як чарівна квітка, розкриватиме свої пелюстки: любов до Бога, до людей, до Батьківщини, до Жінки. Особливу любов плекає наш автор до рідного слова, бо це – «чисте джерельце», мамина колискова, дар Божий, «доля народу». Мабуть, саме тому він обрав собі професію вчителя української мови й літератури і ось уже 23 роки працює в Городищенській загальноосвітній школі. Рідній мові автор присвятив чимало чудових віршів. Синівська любов до Вітчизни – це не просто красиві слова, це відповідальність – перед тими, що поклали за Україну своє життя, і перед дітьми, майбутніми поколіннями. Це – щоденна праця для людей, це вірність і віра. Сьогодні Україна у всьому світі є синонімом слова «воля». Пишаємося своїм народом. Віримо в перемогу.

Літературно-музичну композицію за віршами Ігоря Вижовця «Любов, у слово перелита» відтворили учасники драматичного гуртка «Дивослово» міського Палацу учнівської молоді та давній друг бібліотеки Світлана Осокіна з піснею «Волинь моя». Свої нові ліричні твори та гуморески прочитав автор. Порадувала чудовими поетичними рядками його донька Оксана, першокурсниця педагогічного коледжу, талановита юнка, у якої поезія, вочевидь, уже в крові. Яків Лавренко та Анатолій Семенюк привітали п. Ігоря зі вступом до Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського.

Отець Іван з Колодяжного примусив замислитись над філософськими притчами і побажав автору нових знахідок у царині художнього слова. А маленька Сашуня Осокіна подарувала всім присутнім усмішки та веселу пісеньку «Бажаю всім добра!»