«Я б’юся різцем і долотом»
До 110-річчя повстанського художника Ніла Хасевича
Дивовижно, трагічно, славно склалася доля великого українця Ніла Хасевича. Народившись у глухому поліському селі, ще в юності втративши ногу, на власноруч зробленому протезі, без грошей, він вирушає до Варшави, де, закінчивши Академію мистецтв, здобуває світову славу художника-графіка. Та коли над Україною нависла смертельна небезпека, не вагаючись, віддав за її порятунок не тільки мистецький дар, але й саме життя. У роки Другої світової війни та сім немислимо важких років після розгрому гітлерівців у підпільному бункері УПА він боровся з людиноненависницьким радянським окупаційним режимом. Після його загибелі боротьбу продовжили його роботи, що експонувалися в різних країнах, розповідаючи світу про Україну. Ніл Хасевич не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами й операціями, та для української ідеї він зробив так само багато, як найкращий полководець героїчного чину. Ціною власного життя він творив історію України.
Життєву історію повстанського художника з неймовірною силою духу з хвилюванням слухали старшокласники ковельських шкіл. Година пам’яті Ніла Хасевича «Я б’юся різцем і долотом» будить почуття національної гідності, гордості за визвольну боротьбу нашого народу, за великих українців, які подають нам приклад любові до України.
«У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битись з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!…» Ці рядки Ніл Хасевич написав 1951 року, за рік до смерті в непримітному бункері на хуторі неподалік села Сухівці, що за дванадцять кілометрів від Клевані Рівненської області.
