«Поводир»: стежками українського серця
Минає 90 років відтоді, як радянська влада вчинила один зі своїх жахливих злочинів проти України. На початку грудня 1934 року в Харківський оперний театр було звезено 337 кобзарів з різних областей Радянської України, нібито на всеукраїнський з’їзд. Насправді, влада вирішила знищити їх, щоб не будили народний дух, не нагадували українцям про їх справжню, волелюбну сутність. Незрячих співців повантажили до ешелону і біля станції Козача Лопань розстріляли.
Про цю трагічну сторінку нашої історії розповідає фільм «Поводир, або Квіти мають очі», який читачі книгозбірні переглянули у нашому бібліокафе. Ми дізнались багато цікавого і про саму стрічку, в якій знялися знакові для України постаті: поет Сергій Жадан, народний артист України, кобзар і композитор, засновник музичного гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко, співачка Джамала.
Режисер фільму, Олесь Санін, – наш земляк, уродженець Камінь-Каширська. А виконавець головної ролі – Антон Грін – живе в США, в Детройті. Дев’ятирічний хлопчик майстерно зіграв свою роль, стоїчно витримавши надзвичайно важкі умови зйомок – в холодну пору року, вночі. Звідки в Антона справжній український дух і характер – стає зрозуміло, коли знаєш, які гени він отримав у спадок. Його батьки – музиканти, професори Мічиганського університету, Артур Грін – американець з українським корінням, мама, Соломія Сорока, народилася в Україні. Його дід, Богдан Сорока, – український художник-дисидент з плеяди митців-шістдесятників. Його прадід, Михайло Сорока, – член проводу ОУН, політв’язень радянських концтаборів, який відбув 31 рік у ГУЛАГу, в неволі боровся й загинув. Його прабабуся, Катерина Зарицька, діячка ОУН, зв’язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича, організаторка й керівниця Українського Червоного Хреста, в тюрмах та таборах суворого режиму в Мордовії відбула 25 років. Його прапрадід, Мирон Зарицький, – професор математики Львівського університету, спогади про якого написав його учень, всесвітньо відомий фантаст Станіслав Лем. А два прапрадіди – священники. Ось такий славний родовід! І Антона батьки виховали українцем. Дуже символічно, що саме він виконав цю роль і таким чином став причетним до історії своєї прабатьківщини.
Прем’єрні покази фільму в Україні і за кордоном відбувались на підтримку українського режисера Олега Сенцова, на той час – в’язня новітньої московської імперії.
Імперія завжди прагнула, щоб ми, українці, забули, хто ми є – волелюбний і нескорений народ. Вона переписувала історію, перейменовувала міста і села, забороняла мову, убивала наших поетів, знищувала мільйони повстанців, які не корилися її сваволі. Нічого не змінилося і сьогодні. Як вона знищувала українців століттями, зараз ми бачимо на власні очі. Такі думки і враження викликав у присутніх фільм про нашу трагічну історію, про незнищенність народної душі і незламність духу. Присутні переглянули книги про нескорених українців, книги Олега Сенцова.
