13 грудня – 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового
Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумської області в селищі Тростянець у родині вчителів. М.Хвильовий уважав своїм літературним учителем Михайла Коцюбинського. Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України.
Записався добровольцем на фронт під час Першої світової війни. Саме життя в окопах, серед солдатської маси починають формуватись його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. Рядовий Фітільов займає активну політичну позицію та займався політичною діяльністю – він був членом полкової ради солдатських депутатів, делегатом армійського з’їзду. Саме в період військової служби Микола зближується з представниками українських національних партій, але залишається сам залишається безпартійним.
Весною 1921 року остаточно переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя. Саме в Харкові Микола Хвильовий починає працювати в редакційному відділі Головполітосвіти. Паралельно влаштувався у видавництво “Червоний Шлях” і з головою занурюється в літературну роботу. Творчий шлях розпочав заявивши про себе двома збірками віршів — «Молодість» і «Досвітні симфонії».Свої твори М.Хвильовий писав у стилі Імпресіонізму. А за світовідчуттям М. Хвильовий був романтиком. За своїми політичними переконаннями М. Хвильовий Український комуніст.
Був двічі одружений. Перша дружина – учителька Катерина Гащенко, народила йому дочку Іраїду, але шлюб розпався через два роки. Згодом він одружився із Юлією Уманцевою, у якої була дочка від першого шлюбу — Любов. Хвильовий сприймав її як рідну і ніжно називав Любистком. Саме Любові Уманцевій письменник заповів усі авторські права своїх творів. Микола Хвильовий – є основоположником нового типу прозописьма.
За його сприяння 16 січня 1922 року утворюється Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців із трьома центрами в Харкові, Києві та Москві. Також він став організатором студії «Урбіно». Число «13» фатальне у житті Миколи Хвильового. Тринадцятого – він народився і помер.
У останні роки життя влада слідкувала за ним, а його квартира прослуховувалася. Переслідування М. Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя. Він пив і благав людей пробачити йому. Відтоді навіть полювання, до якого його змалку привчив батько, зубожілий дворянин і завзятий мисливець, не розраджувало Миколу Хвильового. Насуплений, похмурий, мовчазний, великої радості він уже не зазнавав.
Життя М.Хвильового закінчилося самогубством – він застрелився у своємо кабінеті. Прожив він лише 40 років. Самогубство було не спонтаним. Він все продумав завчасно. Передсмертні записки – їх було, очевидно, дві, написав завчасно. Одна з них дуже тепла, адресована навіть не дружині, а “золотому моєму Любистку”, пасербиці Любові Уманцевій. Друга – політична: “…За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перша за все я, Микола Хвильовий“.
