Мова – наша зброя і наш оберіг  

«Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це кайдани на душу, це смерть». Так ще в ХІХ столітті писав про важливість мови ірландський поет Томас Девіс.

Вже кілька століть українці боронять свою мову, за яку ведеться справжня війна. Москва ненавидить українську мову, як і все українське, а найпевніший спосіб для цього – убити тих, хто нею говорить. Саме для цього був організований Голодомор в 1933-му – і число носіїв української зменшилось на мільйони. Для цього було холоднокровно знищено цвіт нашої нації – поетів, мислителів – «розстріляне українське відродження». Убито й замордовано по сибірах вояків УПА, зброєю яких були не лише скоростріли, а й сміливе, правдиве українське слово – Декалог, Молитва українського націоналіста, повстанські пісні. Прапор боротьби підхопили шістдесятники – воїни світла, воїни слова.

«Французи, Італійці, Росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, Українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, бо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах!», – це слова Володимира Івасюка, по-звірячому вбитого за українську пісню…

Вчитель та мовознавець Олекса Тихий… Поет Василь Стус...  Літературознавець Валерій Марченко… Композитор Ігор Білозір…  Вбитих за українську мову дуже багато!

Пам’ять усіх, хто віддав життя, захищаючи свою мову і свою землю, ми вшанували літературною композицією «Мова – наша зброя і оберіг», яку в День української мови та писемності провели спільно з курсантами Волинського обласного ліцею з посиленою фізичною та військовою підготовкою.

Триває визвольна війна українського народу проти російсько-фашистських загарбників. Розповідає снайпер, кіборг Микола Воронін: «Я раптом збагнув, що у Путіна не було б жодного шансу зробити те, що він зробив у Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру. Жодного шансу. Розумієте? Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у небесну бригаду. Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі… Русня не пройшла б і метра нашої землі. Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла. Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову. Їх нащадки забули про їхні муки. Але тепер –

Прозріли. Дозріли. Додумали. Довчили нас вороги,

Як на Україну посунули їх чорні убивчі ряди.

І наших дітей недоглянутих, ненавчених, що і як,

Мінами та гарматами навчає тепер русняк.

Помилки свої виправляючи, тепер у окопі стій.

За Слово, колись не сказане, за Мову виходимо в бій».

Мова потужніша за «буки», «гради», «урагани». Мова окупанта в Україні – це наслідок перемоги москалів над українцями. Російськомовні українці – найкращі трофеї московської імперії. Вони не розуміють значення мови для самостійності нації і шукають способів виправдатися за власне мовне відступництво, замість того, аби вивчити мову дідів і прадідів – і саме тим відвернути навалу ворога.

Рідна мова – наша зброя і наш оберіг! Багато століть, коли Україна не мала власної держави, мова взяла на себе її функції, щоб держати нас разом. Тож бережімо і ми її, вона в нас така гарна! Не будьмо байдужими, якщо її паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують! Читаймо давню й сучасну української літературу. Дізнаваймось про те, що було приховане чи заборонене! Відкриваймо для себе її скарби. А головне – не зраджуймо її! Адже мова зникає не тоді, коли її не вчать чужинці, а тоді, як нею не говорять ті, для кого вона є рідною.