Повна назва цього документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».

 

Оригінал першої сторінки Конституції зберігається в Національному архіві Швеції. 
Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Випереджала час

Конституція Пилипа Орлика має преамбулу і 16 статей.

Новаторство думки Орлика – у розподілі на гілки влади: виконавчу, законодавчу та судову.

Права гетьмана обмежувались, не можна було керувати принципом: «Як хочу – так і велю». Але і до гетьмана мали ставитись з повагою.

Мав бути виборний орган – Генеральна рада – своєрідний парламент. Його сесії мали відбуватись тричі на рік – на Різдво, на Великдень і на Покрову.

«В Конституції Орлика абсолютно існує розподіл на три гілки влади. Цей розподіл в юридичній думці Європи виникне за кілька десятиліть і буде пізніше обґрунтований визначними правниками того часу у Франції та інших країнах Європи. Це дійсно перший прецедент в Європі, коли судову владу забрали у феодала».

«Конституція Орлика – це один із якорів української ідентичності. Для українців 21-го сторіччя цей документ є одночасно і дороговказом, адже в ньому є багато положень, які є актуальними і до цього часу. Виклики для влади і для суспільства часом є аналогічними, які були на початку 18-го століття, – каже в інтерв’ю історик Алфьоров. – Ця Конституція промовляє нам, що ворогом України є Московська держава, яка нападає, пригнічує, обкрадає Україну і обмежує її права. Не дивлячись на те, що цьому документу понад 300 років, він нас подумки змушує замислитись, що ті старі виклики нікуди не щезли й сьогодні».

Пилип Орлик так і залишився гетьманом-емігрантом, жив у Швеції, Німеччині, у володіннях Туреччини – зокрема в Молдові. Він був переконаним самостійником і вороже ставився до москви.