Євгену Хотимчуку – 70
Сьогодні святкує 70-літній ювілей волинянин Євген Хотимчук – заслужений журналіст України, письменник, редактор газети «Вісник+К», нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Народився 4 жовтня 1951 року в с. Рудка-Козинська Рожищенського району. Відразу після закінчення навчання на факультеті журналістики Львівського університету потрапив в редакцію «Радянської Волині». У 1996 р. очолив редакцію тижневика «Вісник і Ко».
Написав не одну книжку, а 13: «Батькова хата», «Суд», «Спокута», «Рідна мати моя», «Іду до тебе», «Калиновий щем», «Байструк», «Женила сина Катерина», «Слово гаряче та щире», «Коли дуби плачуть», «Прощання» та інші. У них стільки вкладено тепла і любові! Особливо вражають новели про маму «Три головки часнику», «Живий лист», «Груші по рублю»… Люди читають і плачуть, бо кожен згадує свою неньку.
Твори Євгена Хотимчука проймають серце, бентежать душу, викрешують сльозу, адже в них жодного слова фальші, у кожному сюжеті – чиясь правдива історія, вміло та щиро описана тяжка доля простих людей, їх радощі і печалі, влучно передана сільська мова. Не дивно, що не тільки земляки руденці впізнають в оповіданнях себе, брата, сусіда, а й наші читачі з усіх куточків України. Бо його твори читаються легко, і здається, що пишуться теж просто.
– “Та ні, – хитає головою. – Всі твори вистраждані, пропускаю їх через душу. Нерідко скаче тиск, болить серце. Наприклад, повість «Недоля» забрала багато сил, здоров’я, навіть потрапив у лікарню. Плідним був 2018 рік, тоді написав три книжки. Не всім задоволений. По-іншому тепер написав би повість «Вивезенці» про родину двоюрідного брата. Він прочитав і сказав, що не все було так. А от новелу «Суперниці» вважаю дуже вдалою, хоч це був мій найперший художній твір. Разів десять переписував, але й досі пам’ятаю початок. Дуже люблю свою «Солдатку», «Пізню весну», «Женила сина Катерина» – це творчі знахідки. У книзі «Слово гаряче та щире» зібрав свою публіцистику за усі роки. Вдячний долі, котра пов’язала мене з пером, з творчістю. Ох, нелегка ж то праця, люди добрі, зате яка солодка! Я щаслива людина, бо займаюся своєю улюбленою справою, живу і дихаю нею. Слово журналістика мені аж пахне…” (с) Євген Хотимчук.
