Літописець української історії

29 вересня виповнюється 155 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934), українського історика, організатора науки, політичного і державного діяча, автора понад 2 тис. наукових праць, зокрема й фундаментальної «Історії України-Руси».

Внесок Грушевського у розбудову української державності та в історичну науку – величезний. Він був однією з центральних постатей політичного життя України початку ХХ століття; одним із тих, хто стояв біля витоків нової незалежної Української Народної Республіки, її стрімкого народження, короткочасного існування та трагічної загибелі. Так само трагічною можна назвати й долю самого Грушевського, чиє життя було значною мірою понівечене тогочасними подіями – кривавими політичними переворотами, приходом до влади більшовиків та встановленням радянської влади. Видатний учений, геніальний науковець, чиє життя було присвячене вивченню історії, зрештою сам виявився однією з її жертв.

Сім маловідомих фактів про Михайла Грушевського

1. Михайло Грушевський є рекордсменом серед українських істориків за кількістю написаних праць. Його бібліографія сягає майже 2 000 позицій. Серед його найвідоміших робіт: «Історія України-Руси» та «Нарис історії українського народу».

2. 7 (20) березня члени Центральної Ради обрали Михайла Грушевського своїм головою. Рішення було прийняте без відома самого Грушевського, що свідчить про його колосальний авторитет. На той час Грушевський навіть знаходився поза Україною, але повернувся, щоб обійняти посаду.

3. За своїми переконаннями Грушевський тяжів до Партії лівих соціалістів-революціонерів.

4. Завдяки симпатіям Михайла Грушевського до лівих есерів, які в той час знаходилися на керівних посадах в українському Раднаркомі, у 1923 році під його керівництво були передані всі історичні установи, об’єднані в Академію наук.

5. Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка фактично виконувала функції уряду. Таким чином, його можна назвати радше головою парламенту, але аж ніяк не президентом.

6. Грушевський тяжів до народницької історіографії. Так його визначили наступники. Зокрема секретар Центральної ради Євген Онацький у нарисах, які називалися «Портрети в профіль», нарис про Грушевського назвав «Чесність з народом».

7. Грушевський не був противником створення української армії. Але він розумів, що «перефарбувати» колишню царську армію на українську не вийде. Водночас, саме за Грушевського діяли частини Народної міліції, аналог сучасної Національної гвардії.

В читальній залі нашої книгозбірні представлена виставка про діяльність Михайла Грушевського