Петро Яцик – український меценат
Пропонуємо читацькому загалу розповідь про нашого земляка, великого українця, громадського діяча, визначного бізнесмена і щедрого мецената – Петра Яцика (7 липня 1921, Синьовидсько Вижнє, Сколівський повіт, Станіславське воєводство — 1 листопада 2001, Торонто). Яцик, як людина глибоко духовна, абсолютно чесна у справах бізнесових, сповідує непорушність моральних цінностей. Великий скептик, він умів практично подивитися на людські пристрасті і переоцінити ті речі, які видавалися непорушними. Простий юнак з України виріс у Канаді до рівня видатного громадського діяча, який виразно бачить українські національні пріоритети і безкомпромісно відстоює їх і словом, і ділом. Хто б міг передбачити, що з-під солом’яної стріхи бойківської хати у широкий світ вийде людина з такою величчю душі?
Первісток селянської родини Дмитра та Марії Яциків народився 7 липня 1921 року у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині. Тут навчався у місцевій школі, а потім на сільськогосподарських курсах. Жадібно прагнув знань, освіти. Розуміючи, що в сільський побут входить техніка, відчуваючи її велике майбутнє, хлопець активно цікавиться механікою, успішно закінчує в 1939 році шестимісячні залізничні курси і починає працювати помічником машиніста. В часи Другої Світової війни переживає всю трагедію українського народу – окупацію, повстанський рух і в той же час мусить дбати про родину, якій став опорою після смерті батька.
Улітку 1944 року, коли багато українців тікали на захід від «більшовицького раю», вирушив з ними і молодий Петро. В Німеччині одразу вступив до Українського технічно-господарського інституту, завзято вивчав англійську, німецьку та іспанську мови.
1947 року виїхав до Канади, і, як сам розповідав, вийшов у Монреалі з літака з «сімома долярами у кишені». Не цурався жодної роботи, працював у ресторані, мив посуд, збирав цент до цента. І в 1950 році разом з партнерами відкрив українську книгарню «Арка» в Торонто. Через два роки відкрив меблевий магазин, а потім увійшов співвласником у будівельну фірму, яка стала справою його життя і принесла йому мільйонні статки. З часом став найбагатшою людиною Канади, найбагатшим українцем світу в ті роки.
Нам Петро Яцик цікавий тим, що є найбільшим українським жертводавцем другої половини ХХ століття. Ще з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори.
Освіта, наука, культура – ось пріоритети Яцика-мецената. З ними він пов’язує сподівання на піднесення нашої ролі в світі й благополуччя в усьому українському домі. Старанно дбає про видання українських книг, словників, енциклопедій – для того, щоб ми не вчилися з чужих підручників, де Україна трактувалася як колонія Росії, а її народ – як гілка російського. Так визріла ідея відновленого українськими вченими в Західній Європі наукового товариства імені Шевченка укласти і видати «Енциклопедію українознавства». На це видання він пожертвував великі кошти, а потім роками платив своєрідний податок, якого від нього не вимагало жодне законодавство. Впродовж доброго десятка літ ходив колядувати і всі наколядовані гроші передавав в фонд «Енциклопедії українознавства».
Мав дар іти до істини навпростець. Розуміючи, що світ не знає української мови, організував працю перекладачів творів українських істориків англійською. Розумів – це піднесе в світі саме ім’я України, поставить нас у ряд народів із глибинною, багатовіковою історією – і тому дав мільйони доларів на заснування Центру досліджень історії України і на видання «Історії України-Руси» Михайла Грушевського англійською мовою. Це стало ще одним кроком до визнання повноцінності нашого народу.
Яцик добре знав, як в Україні нищилося все українське, тому активно підтримував масштабні українські проекти, скажімо, його кафедра в Українському інституті при Гарвардському університеті, Центр досліджень історії України при Канадському інституті українських студій в Альбертському університеті, український відділ при інституті Гаррімана у Колумбійському університеті, український лекторій у Лондонському університеті, освітньо-наукові центри в кількох інших престижних університетах Заходу.
Заснував Лігу українських меценатів, під егідою якої організував міжнародний конкурс знавців української мови. Конкурс, який тепер носить його ім’я, став масовим і залучив до вивчення нашої мови українців всього світу.
Бізнес, політика, історія, спосіб життя і особливості мислення – все це Яцик узагальнює і зводить до знаменника української ментальності, пояснюючи нею багато того, що з нами відбувалося і відбувається сьогодні. Він говорить про нас, українців, без жодного пієтету, з зухвалістю проголошуючи присуди, які, здавалося, набагато природніше звучали б з уст наших ворогів. Називає своїх земляків лінивими, невігласами, нецілеспрямованими. Справедливі чи огульні такі звинувачення – то матеріал для серйозних і затяжних історико-політичних дискусій, відповіді в яких навряд чи будуть однозначними. Тут ідеться про інше. Про вміння тверезо і критично глянути на себе. Ніякого патріотичного засліплення. Ніяких ілюзій про винятковість нашої нації. Скоріше, навпаки – нещадне шмагання тих місць української ментальності, які, на його тверде переконання, не дають нам стати в рівень із авторитетними народами світу.
Життя Петро Яцика – це яскравий приклад для всіх тих, хто вважає себе національною елітою. І в теперішній час, коли Україну обезкровлює війна, коли олігархічна держава величає фальшивих політиків, живий Яцик був би великою допомогою в утвердженні справжніх цінностей, допоміг би протистояти хамократії та облуді.
Вислови Петра ЯЦИКА:
Бізнес – справа чесних людей.
Найкоротший шлях здобути гроші? Пограбуйте банк. То відразу матимете їх. Нічого йти в бізнесмени, якщо маєте в душі тільки мрію про багатство. Потрібні ще совість, знання і порядність. Хочеш бути бізнесменом – то ставай добрим бізнесменом.
Вважаю за свій обов’язок віддячити Богові, що дав мені можливість бути сильнішим за слабших. І це також моя приємність – платити бідним чи слабшим, що я сильніший.
Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має.
Все залежить від совісті людини, а не від її становища в суспільстві.
Найважливіша цінність одиниці й держави – це сила, яку дають освіта, гроші й армія. Освітлюють красу, але рахуються тільки з силою. А ми ці ділянки занедбували багато-багато років.
