25 березня – 110 років від дня народження Олександра Бандери

25.03.2021 о 11:40 | Категорія: Новини

Бандера_ОлександрОлександр Андрійович Бандера (1911–1942), брат Степана Бандери – український політик, діяч ОУН,  доктор політично-економічних наук, закатований в Аушвіці польськими співв’язнями. Народився 25 березня 1911 року в с. Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області. 

У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів – Богдан, Олександр, Василь, Степан та троє сестер – Марта, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху. І усі вони за це отримали покарання – хлопці були убитими, дівчата заслані у радянські табори.

andrij-bandera-3

Життєпис

Олександр народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії та в агрономічному відділі Львівської політехніки у Дублянах.

Був членом старшопластунського куреня «Червона Калина». У 22 роки став членом ОУН. За постановою Проводу ОУН навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук. Там отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук. У Римі працював у тамтешній станиці ОУН. Одужився з італійкою Марією Доміні.

Під час німецької окупації перебував у Львові. 1941 року німці заарештували Олександра й відправили до Краківської тюрми, а звідти у німецький концтабір Аушвіц (в’язничний №51020), побудований в окупованій Польщі. 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами. Олександрові був 31 рік.

Ось як у своїх спогадах описує це його співв’язень – Борис Вітошинський:

“…Олександер був слабшого здоров’я, ніж Василь (ще один брат Бандера, якого теж відправили до Аушвіцу, де закатували, як і Олександра, – ред.), бо вже на другий, або третій день побуту в таборі, побитий, ледве волік ногами. Остаточно поляки закатували його теж при «нойбав». При цій будові, побіч звалищ цегли, стояла велика скриня для розроблювання вапна й цементу, така, яку, звичайно, приготовляють при всяких будовах майстри-муляри. Олександрові польські «політичні в’язні» наказали піднести штани повище колін, скинути черевики та ногами місити цемент з вапном. Це було рівнозначне з його загладою. Під час того, коли він виконував цю роботу, побої не кінчалися, а посіпаки кілька разів його цілого кинули в цемент і вапно. Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити йому напитися води з бочки, що стояла під краном. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в бочку. Майже неживого витягнули щойно по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти… Наступного дня Олександер не вийшов на роботу. Його відправили до «кранкебав» — так звана лікарня, що не була нічим іншим, як місцем остаточного знищення людини. Там він незабаром і помер. Вже багато пізніше ми довідалися, що Олександер помер на декілька днів скоріше за свого брата Василя”.

Література

  • Дем’ян Г. Бандера Олександер // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 10. — С. 49—50.
  • Дем’ян Г. Матеріяли до Енциклопедії «ОУН і УПА» // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 10.
  • Мельничук Б. Бандера Олександр Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 74. — ISBN 966-528-197-6.
  • Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 4.

 

Автор

Коментарі закриті.