Пам’яті Алли Горської, до 50-річчя трагічної загибелі

З плеяди нескорених

Замість блискучої кар’єри радянського художника вона обрала дорогу правди, дорогу болю.

Виступала проти арештів української інтелігенції, проти політичних репресій, листувалася з ув’язненими, допомагала тим, хто звільнився.

Разом з Василем Симоненком дослідила й оприлюднила факти масових розстрілів людей органами НКВС у Биківні та Василькові.

У розквіті сил і таланту (їй щойно виповнився 41 рік) Алла Горська була убита катами КДБ. Приголомшений дикою розправою і важкою утратою, Василь Стус читав над її могилою свій заповіт:    

Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай.                  

У бiлiй стужi сонце України.

А ти шукай — червону тiнь калини

на чорних водах — тiнь її шукай,

де жменька нас. Малесенька шопта

лише для молитов i сподiвання.

Усiм нам смерть судилася зарання,

бо калинова кров — така ж крута,

вона така ж терпка, як в наших жилах.

У сивiй завiрюсi голосiнь

цi грона болю, що падуть в глибiнь,

безсмертною бiдою окошились.