Українська Кассандра

«Вона жила в уявній Україні, тобто в Україні з тисячелітньою культурною традицією, в Україні    високого і чистого ідейного палання, в Україні вільній і спрямованій в майбуття».  

Юрій Косач 

                              Як геніальний митець, Леся Українка мала дар провидиці, який дається тільки обраним. Натхненна духом істини, свідома свого покликання, присвятила себе визволенню України і становленню своєї нації.

Чи осягнули глибину її пророчого слова ми, її нащадки, до яких вона так хотіла донести великі істини, які їй відкривалися?

Поетична візія «Українська Кассандра», яка зібрала в бібліотеці земляків і шанувальників Лесиного таланту, була спробою нового прочитання її великого творчого спадку.

Сучасному читачу, який знає, що пережила Україна в кривавому ХХ столітті, в усій повноті відкриваються її передбачення.

 «…Москва правдами й неправдами, обіцянками замилювала очі, тут же свідомо збираючись не додержати їх… Політика царів була завжди однакова по духу від Алексея Михайловича до Николая II…Зруйнування Січі було останнім і найбільшим способом до цілковитого закріпощення люду, які були обіцянки, а яка дійсна «від царя заплата», віддання правобережної України Польщі, нарешті панщина і рекрутчина… «Москаль віри не діймає» від початку аж досі», – так бачила Леся Українка історію завоювання України Росією. Національне поневолення, історичну поразку українців у визвольній боротьбі вона переживала болісно: «Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно». «Сором і жаль за мою країну просто гризе мене».  Її поезії – бурхливий протест проти кволості й дрімливості громадянства, проти його невільницького духу й пасивності, звичного пристосуванства, духовного рабства. « Чи довго ще, о Господи, чи довго

 Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю на своїй землі?» 

Спроби догодити завойовникові, знайти в нього розуміння й співчуття до поневолених – шлях хибний і ганебний, – доводить Леся Українка у драмі «Бояриня». Він веде Україну не до миру й злагоди, а до рабства й руїни:  «Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

Ce мир по-твоєму – ота руїна?

Наділена даром ясновидіння, заглядала поетка в майбутнє – і чула наближення нових наїзників – «с раскосимі і жаднимі глазамі», готових задушити «в тяжолих наших, нєжних лапах»(Олександр Блок). «Вона майже фізично відчувала цю «тяжку лапу» потвори, занесену над її нацією» (Дмитро Донцов)

За нами мчить зле-лютая погоня,

якась орда велика, незчисленна,

вона гукає, гоготить, регоче

злорадим сміхом, людоїдським. Чорна,

страшна орда… вона ще ближче!

От зараз кинеться, і нас розірве,

і вип’є миттю нашу кров гарячу,

і чорним роєм наші трупи вкриє…

Триста років була Україна в імперськім полоні. І, щойно вирвалася, хижий потворний орел знову уп’явся в неї кривавими кігтями.

І стала тьма, запанував хаос,

Скрізь марища з хаосу виринали,

Лиха зараза, голод, злидні, жах –

Несвітський жах усім морозив душу:

І найодважнішим ставало жаско,

Голодні крики слухаючи й стогін,

Що виринали, наче зо дна моря,

З юрби великої і темної.

Недаремно ввижалися поетесі жахливі картини грядущих десятиліть – вже за кілька років після її відходу у вічність геноцид українців набув гігантського масштабу, національний дух упокорювався жорстоким винищенням духовно-інтелектуальної еліти, зокрема – родини Косачів. Все це українська Кассандра передбачила у своїй поетичній візії. Її глибоко філософська лірика й драматургія вражають інтуїцією, відчуттям майбутнього.

 «Страшне повстане скрізь землі рушення

і з громом упадуть міцні будови,

 великий буде жах, велике й визволення!

 Тоді спадуть всесвітнії окови

 і правда лавром чола заквітчає,

і згине зло укриване віками».

Драматично розгортається боротьба за визволення України з-під гніту Російської імперії у поетичному театрі Лесі Українки: шлях до свободи рясно политий кров’ю. Ідею «великого визволення», притягаючу, захоплюючу, що будила відвагу, жертовність, прагнення дії, принесла вона в нашу поезію і в наш націоналізм. Вірила: гряде час неминучого двобою добра зі злом, правди з неправдою, епоха нових борців, незломних характерів. І вони прийшли. «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» (Євген Коновалець) Щоб довести своє право на життя, нація мусила перейти вогневу пробу, твердо вирішивши або згинути – або вийти з неволі.

Або погибель, або перемога –

Сі дві дороги перед нами стане…

Котра з сих двох нам судиться дорога?

Дарма! повстанем, бо душа повстане.

І душа українська повстала! І сміливців тих звали «повстанці». Повстанці Холодного Яру, Українська Повстанська Армія, вояки і поети – духовні нащадки Лесі Українки, яких вона викликала до життя своїм словом, зростила своїми мріями і кров’ю серця.  «Месники дужі», які боролися до загину за свою свободу. Сьогодні ніхто назве наш народ «паралітиком на роздоріжжю». Бо на Майдані нашої Гідності він скинув із трону бридку потвору. А нині несхитно стоїть під російськими кулями, боронячи свою волю. Бо Москва знову цинічно й відкрито знищує нас фізично. І знову знаходяться лжепророки, які закликають нас не гнівити її, а шукати компромісів, і є ще багато рабів, уражених амнезією, які їм вірять. Сьогодні знову стоїмо перед великим випробуванням на мудрість і єдність, на здатність протистояти злу і боронитися.

Велика Українка вірила у свій мудрий і вічний народ, який буде господарем у власному домі.  Який з властивим йому прагненням до краси і гармонії ширитиме довкола себе простір любові. Століттями імперія прищеплювала нам комплекс меншовартості і нав’язала нам думку, що українці – зрадники і п’яниці, ліниві і заздрісні, недолугі і ниці, не гідні мати ні своєї держави, ні церкви, а мова наша не гідна, щоб нею звертатися до Бога. Леся Українка так хотіла, щоб ми згадали, хто ми є – діти своєї землі, волелюбні, горді й відважні, працьовиті й талановиті, нащадки предківських скарбів і носії творчого генію народу. Вона вчила прагнути вічного, що стоїть понад інтереси юрби, понад інтереси шлунка, понад злобу дня. Вчила пристрасно хотіти вийти зі стану рабства, дала заповідь бути сильними, передусім – духом, вказувала страшну й величну путь визволення і слави!