«Батько Волині»
Днем інформації «Світло душі Модеста Левицького» бібліотека відзначила 150-річний ювілей талановитого письменника, лікаря, мовознавця, перекладача, педагога, громадського і політичного діяча, дипломата Модеста Пилиповича Левицького, праця і творчість якого справді освітили життя наших краян, сприяли культурному піднесенню суспільства.
В історію українського письменства він увійшов з чудовими оповіданнями, драматичними творами, романами, перекладами з французької, німецької, польської, російської, латинської, грецької, якими вільно володів.
На Волині, в Ковелі, він працював земським лікарем. У 1895 році самовіддано боровся з епідемією холери, що спалахнула в Ковельському повіті, днював і ночував по селах і хуторах, де були хворі. Познайомившись тут з родиною Косачів, Модест Левицький на довгі роки став другом сім’ї й приватним лікарем Лесі Українки.
Пізніше переїхав на Поділля. Власним коштом видавав просвітницькі брошури для народу «Як рятуватись при наглих язвах та каліцтвах», «Лихі хвороби на очі», «Про холеру», «Сибірська язва», «Короста», «Невидимі вороги та друзі наші», «Лікарський порадник», в якому наводились головні ознаки різних хвороб та найелементарніші методи їх лікування та профілактики.
Популярними серед загалу стали його книжечки з мовознавства: «Українська граматика», «Рідна мова», «Круті слова», «Язык, наречие или говор?» «Паки і паки» та його перше оповідання «За Коліївщини». Поширення українського друкованого слова, та ще й на дражливі для царату теми, опіка над діяльністю «Просвіти» та її бібліотеки не могли залишитись непоміченими та безкарними. В той час Модест Пилипович працював директором Київської фельдшерської школи та завідувачем притулку для дітей-сиріт. За свою проукраїнську позицію він був звільнений з посад та позбавлений права займатись лікарською практикою у великих містах.
Україна була для нього понад усе, тому гаряче підтримав ідею створення самостійної Української держави. 1918 він був головним санітарним лікарем залізниць України, директором культурно-освітнього відділу міністерства шляхів. У 1919 році він очолює дипломатичну місію молодої держави у Греції. Згодом керував туберкульозним санаторієм для вояків Армії УНР у Польщі, був лікарем і викладачем Української господарської академії в Чехословаччині (1922-1927). Десять років він жив надією повернутися в Україну, відтак оселився на Волині, у Луцьку, де викладав українську мову і літературу в гімназії, на добровільних засадах займався медичною практикою, витрачаючи власні кошти на ліки для малозабезпечених учнів. Останні роки його життя минули в турботах про виховання підростаючого покоління. Земляки-сучасники називали його «батьком Волині». Помер Модест Пилипович у 1932 році у Луцьку, де і похований.
