Мусимо навчитися чути себе українцями
2016 рік оголошений роком Івана Франка (1856-1916) на відзначення 160-ї річниці від дня народження та 100-тих роковин з дня смерті великого українця.
Письменник, перекладач, публіцист, критик, мовознавець, етнограф, філософ, громадський діяч – він увійшов в історію нашої культури та держави як духовний провідник нації, творець яскравих невмирущих художніх образів та глибокодумних інтелектуальних трактатів, позначених історичною перспективністю та ясною передбачливістю. Велич Івана Франка як провісника української державності – у його баченні України як суверенної держави “у народів вольних колі”. Його проникливий погляд в майбутнє базувався на глибинному осмисленні внутрішніх процесів, здійсненому в історичному, політичному, етнокультурному, соціально-економічному зрізах і широкомасштабному підході до історії і культури нації в європейському та світовому контекстах.
Безперечна заслуга велета духа у формуванні нового українця: Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” (як традиційно називали себе галичани), перейменування галичанина з русина на українця, котрий виборював свої національні права як представник великої нації, покликаної своїм історичним досвідом і волею Бога створити власну державу. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…” Ідея єдності українців закладена також у його мовознавчих студіях, в яких письменник відстоював єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західноукраїнськими говірками. Іван Франко прагнув змінити ментальність українця, який звик постійно підлаштовуватися, прагнув сформувати українця, який стане повноправним господарем у своїй хаті. Він шукав причини наших негараздів, нашого невміння організувати себе як націю і був переконаний, що причина у нас самих: ми не хочемо збагатитися, самі дозволяємо себе експлуатувати, а потім бідкаємося і звинувачуємо свою гірку долю. Актуальність франкових думок і сьогодні вражає…
Вершинним злетом геніальної думки і слова стала поема “Мойсей” (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджено зраду національних інтересів та проголошено ідею служіння рідному народові. Філософська глибина цього універсального твору скерована на проблеми єдності українців, суверенітету України, її національного лідера – усі ці проблеми до сьогодні залишаються надзвичайно актуальними. У поемі Франко задекларував ідею української державності – мрію, що віками була найзаповітнішою у серцях цілих поколінь українців. Створений автором образ Мойсея – національного Провідника, який веде народ до “обітованої землі”, прозвучав як з а п о в і т Україні воздвигнути “свого Мойсея”, що став би політичним провідником нації, та на той час виконати заповіт Франка Україна була неспроможна. Словами своєї поеми І.Я. Франко промовляє до своїх сучасників і майбутніх поколінь українців, що власна держава є Господнім даром, який мусить цінувати народ. Не піддаваймося зневірі, українці, дослухаймося до мудрих заповітів нашого Мойсея – Івана Яковича Франка!
Вікторія Пригода «Вчімося у Франка» (скорочено)
http://www.hetman.tv/nomera/2011/2011-1-2-37/52-53vchimosya.html
Радянське франкознавство називало Франка затятим соціалістом, марксистом, войовничим атеїстом, поборником ідей “українсько-російського єднання”, борцем проти “українського буржуазного націоналізму”. Виставка літератури «Апостол духу Іван Франко» знайомить з Франком справжнім. Читайте! Думайте!
