14 листопада – 110 років від дня народження Андрія Малишка
„Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором – частенько грав у житті. Якби він не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон. Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, бо частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів. Якби він не став поетом, він міг би стати вчителем. Хлопчики та дівчатка школи в Овручі, де він працював завучем та викладачем української мови і літератури, надовго запам’ятали свого натхненного, запального, але завжди справедливого вчителя. Йому багато було дано від бога, життя відкривало перед ним тисячі шляхів, тисячі ролей, кожну з яких він зіграв би блискуче. Але він став поетом, великим українським поетом. Його ім’я – Андрій Малишко”. (с) Наталя ШУБЕНКО
Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912-17.02.1970) – український поет, перекладач,
літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю. Андрій Малишко – поет могутнього ліричного обдарування. Його з упевненістю можна назвати ліриком від Бога.
Малишко любив рідну мову, плекав рідне слово і пісню. Цією любов’ю осяяна поезія останніх літ, де він якось по – новому осягнув суть і призначення поезії.
За своє життя поет видав близько 40 збірок. Не всі вони мають однакову художню вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.
Його поезія «Пісня про рушник», розкрилена прекрасною музикою Платона Майбороди, стала надбанням усієї співочої України. Цю пісню ми, українці, називаємо народною! Чи не це є найвищим визнанням генія?!
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов…
І варто пам’ятати, що Андрій Самійлович Малишко понад усе любив Україну і українців, бо ж заповіт залишив по собі:
