Розгортаю життя, як сувій полотна

У переддень Незалежності читачі нашої бібліотеки вшанували 95-ліття однієї з найвідданіших дочок України – Ірини Сеник.

Талановита майстриня-вишивальниця, медсестра, поетеса, в’язень сумління, вона відбула в сталінських і післясталінських таборах 34 роки – за те, що хотіла бути українкою на українській землі… П’ятнадцятилітньою Ірина вступила до ОУН, щоб присвятити своє життя боротьбі за волю України. У грудні 1945 була заарештована, як зв’язкова Романа Шухевича, та засуджена на 10 р. таборів і довічне заслання. Покарання відбувала в таборах Іркутської області, на лісоповалі, шпалозаводі, кам’яному кар’єрі. Було несказанно важко. Рятували три речі: вишивання, вірші, молитва. Та за своє право молитися, писати й вишивати доводилось боротися. За право мати голку у камері багато разів голодувала. Після першого табору Ірина стала інвалідом. Ходила на милицях, в страшному корсеті. Але навіть лежачи – вишивала. Роздобуваючи неймовірними зусиллями нитки і голки, шматки тканини, вона створила цілий світ власних авторських неповторних узорів. Такі подібні до голгофського хреста, сіялися хрестики на полотні. Біль і сльози застигали у вічній мерзлоті, наче краплі бурштину, слово за словом нанизувалися на ниточки душі:  

Я знала, я знала ще зрання,

що навіть найбільші страждання

Не приносять народові волі,

Її здобувають на ратному полі.

Лише через кілька десятиліть віршовані документи неймовірних страждань і незламного духу прийшли до людей у книгах: «Загратована юність», «В нас одна Україна», «Біла айстра любові», «Сувій полотна». Її вірші – це поетична біографія української душі, в якій завжди були Бог і Україна.

Ірина Сеник відбула десять років таборів та 13 років заслання в Кемеровській області. Заочно закінчила медичне училище, отримала диплом з відзнакою, працювала медсестрою в лікарнях. Звільнена у вересні 1968, оселилась в Івано-Франківську, де брала участь у виданні підпільного вісника, організованого Вячеславом Чорноволом, допомагала у поширенні самвидаву, спрямованого проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Подавала скарги й протести на захист політв’язнів, збирала кошти на підтримку їх родин. 1972 року – новий арешт і заслання в Мордовію та в Казахстан. Тільки 1983 Ірина була звільнена із забороною працювати за фахом і жити у Львові. Поселилась у Бориславі, де заснувала Товариство української мови та Українську Гельсінську Спілку, очолила місцеве відділення Союзу Українок, написала десятки статей про повстанський і правозахисний рух в Україні. Як поетеса, стала почесним членом англійського Пен-клубу. В 1998 р., в м. Рочестер, світова федерація українських жіночих організацій визнала пані Ірину однією з ста Героїнь Світу. Вона – почесна громадянка Борислава і Львова. За вагомий внесок у національне та державне відродження України була відзначена орденом Княгині Ольги та орденом “За мужність”. А ще – вшанована званням «заслужений майстер народної творчості України». Вона створила і відшила тисячі взорів, змоделювала сотні суконь, сорочок, виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та поза її межами – в Англії, Бельгії, Канаді, США.

25 жовтня 2009 року перестало битися серце Героїні Світу Ірини Сеник, яка заповіла нам:         

Люди! Самоспалюйте ницість,

України не цурайтеся,
Рідною мовою щодня причащайтеся!

Пам’ятаймо поетичні заповіти Ірини Сеник! Пам’ятаймо про всіх героїв, які віддали своє життя за нашу свободу! Будьмо вільними!