До 130-річчя з дня народження Петра Панча
4 липня 1891 народився Петро Панч – український письменник, лауреат Шевченківської премії. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було за 30 років, коли мав за плечима чималий життєвий багаж. Справжнє прізвище письменника Петро Йосипович Панченко.
Протягом 1918–1919 років служив сотником у Дієвій Армії УНР. У 1938–1958 Петро Панч жив у будинку письменників Роліт. З 1949–1953 був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966–1969 роках – секретарем правління Спілки письменників України.
Писав у жанрах повісті, новели, роману, також був автором оповідань та казок для дітей.
Відомі твори і збірки: “Там, де верби над ставом”, “Гнізда старі” (1923), “Поза життям” (1924), “Солом’яний дим” (1925), “Мишачі нори” (1926), “Без козиря” (1926), “Голубі ешелони” (1927), “Облога ночі” (1932), “Гомоніла Україна” (1954), “На калиновім мості” (Шевченківська премія, 1965), “Повісті. Оповідання. Гуморески. Казки” (1985). Збірка статей та етюдів-спогадів “Відлітають журавлі” стала останньою.
Його ім’я носить вулиця у рідному місті Валки, у Львові та Києві. Також його іменем названо Корчунецьку школу-інтернат Хмельницької області.
ЦИТАТИ З ТВОРІВ:
“Той, хто дивиться на мову тільки як на засіб спілкування, позбавляє себе найдорожчою в житті — голосу природи. Коли слабує на це письменник, він засуджує до цієї кари ще й своїх читачів”.
” гречність не вживається з війною”.
“Мова — це коштовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство. В той же час це й наша зброя в ідейній боротьбі, що постійно точиться між двома світами.
Дбаймо, щоб ця збрроя завжди була гостра і гнучка, як шабля, ясна, як сонце”.
“Мова є канвою, на якій людина вишиває узори свого життя, а для письменника — знаряддям для відбиття в художніх образах своїх думок. Як відомо складається мова з окремих слів, які містять у собі і зміст і звучання, — і обидва ці елементи однаково важливі для виявлення настрою людини, для оформлення думок у художні образи“.
