14 травня – 150 років з дня народження Василя Стефаника
14 травня 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Василя Стефаника (1871-1936) – видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України.
В. Стефаник — майстер експресіоністичної новели.
Народився в селі Русів в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень.
У 1888 році знайомиться з К.Гамораком та його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною.
1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком. Навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові.
Коли мати померла, батько одружився вдруге – Василь Стефаник перестає спілкуватися з ним. В 1904 році одружується з Ольгою Гаморак, живе з дружиною і синами у с. Стецеві, через 10 років дружина помирає.
В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян. Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс частковий параліч. Здоров’я погіршується, трапляються часті серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.
Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами гімназії, бо, як згадує він в автобіографії, «гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала.»
Розвиток трагічних подій в Радянській країні переконав письменника в тому, що більшовицько-сталінський тоталітарний режим ворожий народові, несе йому горе і страждання. Одержувати пенсію останній раз їздив Стефаник до Львова разом зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника консул, пожалівся, що польські газети розпочали поширювати інформацію про голод в Україні. Попросив, щоб Стефаник написав спростування. Але Стефаник відмовився. В той момент у нього в квартирі ночувало два перебіжчика з України, вони йому розповіли, що дійсно в Україні зарз страшенний голод. Консул розгнівався і пригрозив, що Стефаника позбавлять пенсії. Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії.
Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький призначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник йшов і роздавав свою пенсію бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору в Україні 1933 року…
