Поетична зустріч

День абітурієнта в ЦРБ

Освіта за кордоном, зокрема в країнах Євросоюзу, стає дедалі популярнішою серед українських абітурієнтів. Що необхідно для вступу і як обрати потрібний заклад? Для цього  не обов’язково їхати за кордон. Базовою інформацією про такі можливості можна озброїтися і в Україні.

Зокрема, сьогодні  в читальній залі ЦРБ за сприяння фундації “Мережа освітніх консультантів” та на базі Пункту європейської інформації бібліотеки  пройшов День абітурієнта.

  Зацікавлені молоді люди та їх батьки отримали корисну інформацію щодо можливостей навчання в Європі, ознайомились із вимогами вступу в польські  університети, програмою “Start Light”– безкоштовним центром підтримки абітурієнтів; із презентацією університетів Республіки Польща, які відкрили приймальні комісії в Україні, отримали рекламні матеріали по темі.    Пункт європейської інформації нещодавно відкрито в Інтернет-центрі бібліотеки.  Інформаційний стенд наповнюється рекламними матеріалами про європейську освіту. Скористайтесь!

Син України, Громадянин світу

  Серед людських поколінь, які приходять на землю і відходять у свій час, народжуються особистості, які приносять у світ стільки своєї любові, енергії, таланту, що роблять його кращим і залишають по собі незгладимий слід. Їх дивовижний життєвий приклад надихає, додає віри у краще майбутнє людства. Саме таким був усесвітньо відомий вчений, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя острова Нова Гвінея – Берег Миклухо-Маклая. Ще за життя він був по  праву визнаний класиком світової науки. Безстрашний дослідник, географ, метеоролог, біолог, зоолог, антрополог, анатом, лікар, філософ, етнограф, лінгвіст, письменник, публіцист, художник — і в більшості з цих галузей не аматор, а справжній професіонал, чиї праці не втратили свого значення по сьогоднішній день — таким він залишився у пам’яті людства. Ще в кінці ХІХ століття вчений-гуманіст складає «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, заклавши підвалини нинішньої  організації Об’єднаних Націй і Загальної декларації прав людини.

Провівши кілька років на Новій Гвінеї, він розвінчав  міф про  “страшних  людоїдів”, але розгледів іншу небезпеку: грабуючи, обманюючи, вбиваючи,  споюючи, розбещуючи, йшло по  джунглях страшне чудовисько – колоніалізм. Відстоюючи права безборонного населення Нової Гвінеї, вчений викривав расизм і колоніалізм, розгорнув агітацію проти работоргівлі, звертався до уряду Австралії, правителів і вчених світу. З часів Миклухо-Маклая в житті і побуті папуасів Нової Гвінеї мало що змінилося. Але  папуаси, що не мають підручників історії і навіть не відають грамоти,  досі розповідають легенди і перекази про незвичайну людину – доброго і могутнього Маклая — першого європейця, який їх поважав і захищав. Пам’ять про Миклухо-Маклая пережила півтора століття, бо добро, зроблене людям, не розчиняється в повітрі і не минає безслідно.

Захищаючи свободи і права поневолених народів світу, великий учений-мандрівник у своїх статях боронив і права українців. І це в той час, коли царський уряд вустами Валуєва стверджував, що української мови «не було, нема й не може бути». Понад 300 років Україна була колонією Росії, яка привласнила собі багатьох її видатних вчених, художників, письменників. Серед них – Микола Миклухо-Маклай, поряд з іменем якого звично ставлять слова «російський учений». Насправді ж він з діда-прадіда був українцем, про що свідчать документи з архівів тієї ж Росії і рядки з автобіографії самого Миклухо-Маклая: «Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра». Об’їхавши всю планету, побачивши всі дива світу, Маклай пам’ятав свою Батьківщину – Україну і пишався нею.

Розповідь про життєвий і науковий подвиг Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая не залишила байдужим жодного слухача Університету ІІІ віку, до яких бібліотекарі завітали у гості.

Книги про великого українця можна прочитати у нашій бібліотеці.

Запрошуємо на День абітурієнта!

НАШІ ДУШІ МОЛЯТЬ ПРО ПАМ’ЯТЬ

В один із останніх днів листопада, коли затужать осінні вітри і земля вкривається холодним саваном, Україна справляє скорботну тризну за своїми дітьми, що померли з голоду в 33 році. Схиляємо в жалобі державні прапори. Запізнілими дзвонами поминаємо мільйони українських душ, щоби віддати їм останню шану.

Година скорботи зібрала нас – зрілих і юних – щоб не згасала пам’ять нашого роду. Із мороку літ озивалися до присутніх голоси свідків – тих, хто дивом повернувся з голодоморного пекла. І завмирало серце, побачивши привид голодної смерті. Нехай минуле пече, обпікає душу. Бо найстрашніше — байдужість. Не маємо права забути, що і чому тоді сталося. І, як присяга, лунало із вуст юнаків і дівчат: «Ми пам’ятаємо про Голодомор! Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч із нами у нинішній боротьбі. Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає сили захищати себе і нащадків. Ми пам’ятаємо! Ми сильні!»

Жнивом волі заколосилася українська земля. Його вимолили праведні душі, які з надією дивляться на нас із вічності. І вірять, що їх нащадки будуть господарями на своїй землі, що жодні чужинці не посміють загарбати її мову і церкву. Не зрадьмо їхньої віри! Адже ми вміємо об’єднуватись не лише в біді, а й у праці, в молитві, у добрих справах. І тоді ми – велика, нездоланна сила.

Завершився наш захід спільною ходою до пам’ятника жертвам тоталітарного режиму – зі свічками, які символізують вогонь наших сердець і світло поминальної молитви.