Українське свято Колодій (Масниця) припадає на останній тиждень перед Великим постом. У 2021 році Колодій триває з 8 березня по 14 березня. Інші, менш поширені його назви: Сиропуст, Пущення, Масниця або ж “Бабський тиждень”. Оскільки це було останнє гуляння перед найсуворішим постом — справляли його гучно, весело та смачно, влаштовували велику ярмарку з музикою, піснями та найрізноманітнішими розвагами.
Свято Колодія бере свій початок з праслов’янських часів, до хрещення Київської Русі.
Саме з нього з’явилась назва свята, а також народні гуляння, прив’язування колодки неодруженим парубкам та традиційні страви. Всі ці гуляння влаштовувались на честь весняного пробудження природи. Це практично було передноворічне свято, адже тоді наші предки святкували Новий рік з настанням весни.
Колодій — це бог шлюбу, примирення та злагоди. Він приходить до людей у цей тиждень, аби допомогти їм відновити втрачені за зиму сили та пробудитись разом із першим подихом весни.
Після Колодія молоді дівчата вже починають співати веснянки, адже ця прекрасна пора року вже от-от настане.
Це стародавнє українське свято відродження усього живого, зі своїми унікальними традиціями, заслуговує на існування у побуті українців по сьогоднішній день, не зважаючи на те, що російська Масляна міцно вкорінилась на наших землях ще з радянських часів.
Що кажуть етнографи:
Люди, які займаються дослідженням українських традицій, також наголошують на відмінності цих двох свят.
Етнограф Олена Івановська розповідає: “Традиція випікання млинців більшою мірою впровадилися у нас саме в радянський час. На всьому терені Радянського Союзу впроваджували одні і ті самі свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували. Адже є нормальна біологічна потреба: душа бажає свята.”
А етнограф козацького селища «Мамаєва слобода», у свою чергу, пояснює, що українське свято Колодій має суто національний зміст і у нього мало спільного з російською Масляною, якої в козацькій Україні не було – вона прийшла до нас з Росії, де у неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми, і навіть страви готують, не такі.
Отже, свято Колодій існувало в Україні ще з часів Трипільської культури. Воно дещо змінилось під час впровадження християнства у часи Київської Русі. Як і всі народні свята та звичаї, воно набуло християнського релігійного змісту, але традиції святкування у більшості залишились незмінними. Так тривало аж до радянських часів. Тоді свято не просто видозмінилось, а повністю замінилось іншим, яке не має нічого спільного з українською культурою та традиціями, не зважаючи на маленькі спільні ознаки з Масницею.
Сьогодні ж від радянського свята в Україні залишилась лише традиція готувати млинці у цей тиждень. Тож можливо саме час задуматись про відродження власного свята.
Коментарі Вимкнено до Українська Масниця, або Колодій: традиції та значення свята | Автор admin
9 березня Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив переможців. Загалом до розгляду було представлено 51 твір у шести номінаціях.
У номінації «Література» комітет визнав найкращою письменницю Оксану Луцишину із романом «Іван і Феба». Її суперниками були такі: книга поезій «Тюремна пісня» Олени Герасим’юк, роман «Вічний календар» Василя Махна і роман «Мондегрін (пісні про смерть і любов)» Володимира Рафєєнка.
___________________
«Іван і Феба» — третій роман Оксани Луцишиної. За її власними словами, ідея народилася ще у 2008-му, коли вона під час аспірантури в США почала записувати спогади про Закарпаття 90-х. «Це ще був час, коли працювала жива пам’ять — пам’яталися запахи та звуки. З часом таке забувається». Тоді ще не йшлося про історичний контекст — він з’явився після прочитання книги Соломії Павличко «Листи до Києва». Роман «Іван і Феба» вийшов друком до Форуму видавців у 2019-му й одразу спричинив багато шуму. Через головного героя, до якого неможливо ставитися однозначно. Через історичні період, який мало хто описував так детально. І через історію стосунків, що стала основою сюжету.
Роман оповідає про події в Україні 90-х крізь призму головного героя. Це дуже вдала спроба змалювати або сконструювати події, які відбувались в Україні, в кінці радянської окупації і початку незалежності. Тут ми бачимо революцію на граніті, фарцовщиків, перших бізнесменів, агентів КДБ, котрі успішно перетворюютья на бізнесменів. Сергій Жадан написав роман «Депеш Мод», де змалював дев’яності в Харкові, тут маємо ситуацію в Ужгороді-Львові-Києві. В центрі роману життя такого собі мешканця Ужгорода Івана, який навчається у Львові, і насправді нічого не знаєте про країну в котрій живе. Авторка розповідає частину життєвого періоду Івана. В романі піднімається багато різноманітних тем: від боротьби за незалежність до фемінізму, від стосунків в сім’ї до перебудови суспільного ладу через трансформацію мислення людей. Це роман про боротьбу за незалежність, за свої права, за себе і з собою. Адже Іван бореться не лише за незалежність, він бореться із собою, із своєю слабкістю. Цей роман – ніби торт, який має безліч прошарків, в кожному з яких криється якась істина…
У номінації публіцистика, журналістика переміг Станіслав Асеєв за книгу есеїв “В ізоляції”.
У номінації кіномистецтво переміг Васянович Валентин (автор сценарію, режисер-постановник, оператор-постановник) та Одуденко Владлен (художник-постановник) за художній фільм “Атлантида”.
У номінації візуальне мистецтво: Борис Михайлов (фотохудожник). Відеопроєкція та фотоінсталяція “Випробування смертю”.
У номінації музичне мистецтво: Андрусик Олександра Сергіївна (директорка агенції), Шимальський Євген Володимирович (співзасновник агенції), Сула Катерина Олександрівна (виконавча продюсерка) — Музичне агентство “УХО”. Цикл “Архітектура голосу” — серія концертних подій.
У номінації театральне мистецтво: Маслобойщиков Сергій (автор інсценізації, режисер-постановник, художник-сценограф), Рудюк Наталія (художниця по костюмах), Бегма Олександр (композитор). Вистава “Verba” за мотивами драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Коментарі Вимкнено до Оголосили лауреатів Шевченківської премії-2021 | Автор admin
Щороку в Україні відзначають Шевченківські дні 9 і 10 березня, які припадають на роковини народження і смерті Тараса Шевченка.
9 березня в читальній залі центральної бібліотеки відбувся поетичний флешмоб «Читаємо Кобзаря».
Безсмертні слова поета прозвучали з вуст членів Ковельського літературно-мистецького Товариства «Творчий світ»: Віри Семеній, Оксани Вижовець, Галини Оліферчук, Олени Волчук, Любові Євтушик, Світлани Гудимчук. Долучилися до читання Лідія Козуля, о. Іван Оринчак, а також учень ліцею імені Олени Пчілки Олександр Поліщук. Вони декламували вірші: «Муза», «Чи не покинуть нам, небого…», «Минають дні, минають ночі», «На вічну пам’ять Котляревському», уривки з поем: «Катерина», «Утоплена», «Сон». Під час флешмобу пролунала пісня «Зоре моя вечірняя» на слова поета у виконанні бібліотекаря Марії Дятел.
Мультимедійна презентація «Шевченко і Волинь» розповіла присутнім про подорож Шевченка на Волинь у складі Археографічної комісії у 1846 році. Віддаючи шану Кобзарю-поету, забуваємо про його інше обдарування – талант художника. Саме з «малярською» творчістю Шевченка певною мірою пов’язана Волинь.
До Шевченківських днів у бібліотеці представлені книжкові виставки-перегляди «Волинські дороги Шевченка», «Весна починається з «Кобзаря» (чит. зала), «Безсмертне слово Кобзаря» (абонемент).
Актуальність Шевченківського слова, його ідей гуманізму і патріотизму, вболівання за долю України – це те, що об’єднувало всіх учасників заходу навколо безсмертного «Кобзаря».
Ми висловлюємо щиру подяку кожному, хто долучився до флешмобу і вшанував пам’ять Т.Г.Шевченка!
Коментарі Вимкнено до День інформації «Тарас Шевченко крізь віки» | Автор admin
Ім’я Лесі Українки відоме нам з дитинства. Та щоразу читаємо її, наче вперше, заново відкриваючи для себе. А вона відкриває нам нас самих: «не зневажай душі своєї цвіту! Той цвіт від папороті чарівніший!» Пізнавши насолоду у невідцвітному саду її поезії, ти, здається, доторкнувся до якоїсь великої таїни і зберігаєш у серці те «вогнисте диво» у буденній сутіні й суєті. А якими ж щасливими мають почуватися люди, яким доля дарувала можливість щодня бути дотичним до її життя і творчості, жити у тому неповторному світі і відкривати його для інших!
Понад 40 років служіння колодяжненському літературно-меморіальному музею Лесі Українки – за плечима його директора Віри Михайлівни Комзюк, почесного краєзнавця України, заслуженого працівника культури України, кавалера «Ордену княгині Ольги» ІІІ ступеня.
За цей час музей став потужним осередком науки, культури, просвітництва. Щороку його відвідує понад 30 тисяч екскурсантів. Його колектив веде наукову, пошукову, експозиційну, масову освітню роботу. Для пані Віри це – роки напруженої праці, висока відповідальність за доручену справу і колектив, справжня одержимість у роботі, поєднана з добротою і привітністю, які відчув кожен відвідувач музею. На її рахунку – тисячі незабутніх, емоційних екскурсій, цікавих виставок, які експонувались на Волині і за її межами. У її творчому доробку кілька десятків статей в енциклопедичних довідниках, наукових збірниках, у періодиці. Музей «Лісової пісні» в урочищі Нечимному – також її заслуга.
Віра Михайлівна – співорганізатор багатьох науково-практичних конференцій, присвячених Лесі Українці й родині Косачів, за матеріалами яких видано цікаві та інформативні збірники, ініціатор та найактивніший учасник перевидань творчого доробку Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Косач-Кривинюк.
У творчій співпраці Віри Комзюк та головного хранителя Волинського краєзнавчого музею Наталії Пушкар народилися кілька унікальних видань, які стали окрасою для бібліотек, музеїв та приватних колекцій. Серед них – збірник історико-краєзнавчих нарисів«Леся Українка. Волинські сюжети», каталог-довідник «Прижиттєві документи і матеріали Лесі Українки і родини Косачів», путівники по колодяжненському літературно-меморіальному музею та музею «Лісової пісні» в Нечимному.
До ювілею Лесі Українки Віра Комзюк підготувала новий путівник, з презентацією якого побувала в гостях у читачів центральної бібліотеки. Її схвильована розповідь про справу, якій присвятила ціле життя, про колодяжненське родинне гніздо Косачів, стала справжньою екскурсією по музею. Зі словами щирого захоплення і вдячності за натхненну працю до нашої гості звернувся Анатолій Семенюк.
Здавалося, поміж нас незримо була присутня і сама Леся. Її поезії лунали у виконанні Віри Комзюк та чудових декламаторів – Олени Місюри, директора будинку культури с. Доротище, Анастасії Шпак, лавреата обласного конкурсу читців «Мій любий краю», присвяченого 150-й річниці від дня народження Лесі Українки, бібліотекаря Марії Дятел, яка подарувала присутнім пісню «До мого фортеп’яно» на слова Лесі Українки та музику Людмили Лимар, викладача Ковельської школи мистецтв.
Долаючи життєві випробування, свої особисті й загальнонаціональні, ми все частіше піднімаємо очі до вражаючих вершин духу і думки Лесі Українки, починаємо поволі доростати до розуміння коштовного спадку, який вона залишила нам. Вона послана нам самим небом, щоб вплести українську мову і культуру в цивілізаційний контекст людства та довести, що ми – європейська нація, а головне – щоб ми самі «життям своїм до себе дорівнялись».
Коментарі Вимкнено до Берегиня. Зустріч з Вірою Комзюк | Автор admin
