РОМАН ШУХЕВИЧ: ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ УПА

Подвиг Романа Шухевича

Їхні імена майже завжди стоять поруч: Степан Бандера і Роман Шухевич, обидва Герої України, один – керівник ОУН, провів у німецькому концтабору з 1941 по 1944 рр., потім в еміграції, інший – Роман Шухевич – керівник Української повстанської армії (УПА), що боровся всі ці роки зі зброєю в руках у Західній Україні.

Шухевич Роман Йосипович (народився 30 червня 1907 року у Львові, убитий НКВС 5 березня 1950 в с. Білогорша (тепер Львів), український політичний і військовий діяч, головнокомандувач Української повстанської армії (УПА), Герой України.

Саме Шухевич керував українським підпіллям і збройною боротьбою “бандерівців” проти радянської влади з 1944 по 1950рр. в Україні. Після його загибелі збройна боротьба пішла на спад, але створений ним механізм працював аж до 1956 р, коли КДБ СРСР зуміло ліквідувати останній опір.

Боротьба ОУН-УПА (чисельність 25 – 100 тис. осіб) йшла не на життя, а на смерть, без єдиного шансу перемогти ворога спочатку із нацистською Німеччиною, потім із комуністичним СРСР. Боротьба за незалежну і соборну Україну.

Роман Шухевич був убитий НКВС 5 березня 1950 року в передмісті Львова. Ніхто досі не знає, де він був похований.

Боротьба УПА під командуванням Романа Шухевича не пройшла намарно: з кінця 50-х рр. на зміну розгромленому ОУН-УПА приходить наступна хвиля українських патріотів-націоналістів-демократів: з 1957 почала діяти підпільна організація Левка Лук’яненка, до 1958 відносяться перші виступи В’ячеслава Чорновола, далі Василь Стус та ін.

Нагороди Романа Шухевича

• 7 липня 1950 – Хрест заслуги першого класу і Бойовий хрест заслуги першого класу.
• 12 жовтня 2007 року – Герой України (за визначний особистий внесок у національно – визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії).

Цікаве про Шухевича

У 1942-1943 рр. дружина Романа Шухевича Наталія укривала від переслідування в своєму будинку сусідську дівчину-єврейку Ірину Райхенберг, яка осиротіла. Роман Шухевич використовував всі свої зв’язки для того, щоб виготовити для маленької Іри нові документи. В результаті дівчину почали називати Ірина Василівна Рижко. Також було змінено рік її рік народження (з 1936 на 1937). Згідно з новими документами, вона вважалася дочкою загиблого радянського офіцера.

Після арешту Наталії Шухевич в 1943 році її чоловік переправив дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіянок. Там вона й перебувала до самого закінчення війни. 

Біографія Романа Шухевича

Пам’ятний хрест на місці загибелі Романа Шухевича

• 1922-1930 – був учасником скаутської організації “Пласт”;
• 1925 рік – вступив до Української військової організації (УВО);
• в 1926-1929 роках задіяний у різних антипольських акціях, курирував шкільну освіту на Західній Україні;
• 18 червня 1934 заарештований разом з іншими своїми соратниками по ОУН;
• 6 липня засланий в концентраційний табір, який славився нелюдськими умовами життя ув’язнених.
• 19 січня 1935 відправлений до Львова для проведення слідства.
• 27 січня 1937 вийшов на свободу, відсидівши півроку у концтаборі і два роки у в’язниці. Оселився у Львові;
• 1937 рік – утворює фірму “Фама”, першу рекламну фірму на Галичині, яка стала прикриттям для діяльності ОУН;
• 1939 рік – створює у м. Хуст Генеральний штаб національної оборони Карпатської України, восени переїхав до Кракова;
• в 1940-1941 рік – Крайовий провідник на західних окраїнах українських земель і член Революційного Проводу ОУН;
• 1940 рік – організовує і очолює Український Легіон;
• 1943 – Головний командир УПА під псевдонімом Тарас Чупринка;
• 1943-1950 – Шухевич – головний командир УПА, голова Проводу ОУН на українських землях, керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА;
• 5 березня 1950 гине в бою з московськими окупантами в с. Білогорша, що біля Львова.

Сьогодні на місці, де загинув Роман Шухевич стоїть пам’ятний хрест. Щорічно тисячі людей з’їжджаються до нього, щоб вшанувати пам’ять Героя. Проте цей хрест не є його могилою, а точне місце поховання Шухевича досі залишається невідомим.

День Конституції України: історія свята

Головний закон країни був прийнятий не відразу. 5 років після проголошення незалежності Україна жила без Конституції – це найдовший термін серед пострадянських країн.  28 червня 1996 Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

«Я вас усіх люблю!»

Як грім серед ясного неба, першого літнього дня вразила ковельчан сумна новина: не стало Галини Михайлівни Божик!

Які невблаганні слова: «ніколи більше…» Не зустріне, не запросить, не усміхнеться, не промовить, не вислухає, не допоможе… Як же нам усім було добре поряд із нею! Тепло, затишно, надійно, упевнено і цікаво! Як нам тепер її не вистачатиме! Ще довго будемо відчувати фантомний біль у тому куточку серця, який займала вона. Тільки голос її буде часом зринати з глибин пам’яті. «Любіть ви мене, поки я жива, поки не лишились тільки голос і слова…»

Господь обдарував її багатьма талантами – людяністю, мудрістю, щедрістю, добротою, гостинністю, веселою вдачею, даром Слова. І вінцем усіх чеснот – щирою любов’ю до людей. Вона не раз нам це казала: «Я вас усіх люблю. Кожного по-своєму, але люблю всіх!».

Коли прийшла страшна звістка, ми не могли повірити, відтак відчули сирітську покинутість і розгубленість. Коли проводжали Галину Михайлівну в останню дорогу, багато людей плакали і обіймали один одного, один одному співчували. Бо це – особиста втрата для кожного з нас. Бо так легше переживати горе. Може, це був заповіт для нас від Галини Михайлівни?

                                                                                                                   Бичковська Ольга,

бібліотекар КЗ «Публічна бібліотека» Ковеля

З сумом повідомляємо…

Колектив працівників культури Ковельщини глибоко сумує з приводу втрати дорогої нам людини – Божик Галини Михайлівни.

Усе її життя було відданим служінням людям, Україні, Богові. Заслужений працівник культури, вона була справжнім Майстром своєї справи, знавцем і поціновувачем мистецтва з глибоким естетичним чуттям, мудрим керівником з добрим серцем. Була завжди відкрита до спілкування, сповнена ідей і бажання творити, щира шанувальниця книги, залюблена в пісню, великий оптиміст і життєлюб, завжди привітна й усміхнена. Такою завжди буде в нашій пам’яті і серцях наша Галина Михайлівна. Молимося за спокій її душі. Нехай Господь прийме її у свої батьківські обійми.

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.

Прощання відбудеться 02.06.2022 р. о 12.00 год. в Свято-Благовіщенському соборі м.Ковеля.

Сестри Ольга Косач-Кривинюк і Леся Українка

   Життєвий шлях Ользі заповідався сонячно. Походила з роду Драгоманових-Косачів. Чи ж кожна людина має таку мудру матір, якою була Олена Пчілка, і таку геніальну сестру, як Леся Українка, та дядька — духовного велетня, уособлення громадського сумління — Михайла Драгоманова!

«Лілея золоторожева», «мій Лільчик золотий і рожевий», «mia rosa odorata» («моя троянда закатна») — такими епітетами й метафорами голубила Леся Українка свою сестру. Це їй вона присвятила твір «Веснянка» (Сестрі Олесі):

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний
До тебе в віконце, —
Озвись на привіт весняний.
Олесю, серденько,
Співай веселенько!

Свідоме дитинство і юність Ольги проходять у Луцьку та Колодяжному. Діти Косачів виховувалися на простих народних традиціях, проймалися світоглядом поліщуків. Батьки дбали про «робочий напрямок сім’ї». Змалечку до праці горнеться малий Пуц, Пуцік, Ліля, Джілія і Лілея, а ще Олеся Зірка, як пестливо називають у ріднім домі Ольгу. Вже у п’ятирічному віці навчається вона грамоти, щоб написати листа бабусі. Ольга спочатку навчається вдома. Мати навчає її французької, німецької мови, брат — хімії, математики, фізики, інших предметів — приїжджі студенти. На уроки до родовитих іноземців її возять кіньми до Ковеля, учиться також у Луцьку, Києві. Але найбільшу і дивовижну увагу своїй учениці — сестрі приділяє Леся Українка. 

Повністю читайте статтю «Лілея золоторожева»: Ольга Петрівна Косач-Кривинюк”  за посиланням. 

В читальній залі бібліотеки відкрито тематичну виставку матеріалів  “Сестри Ольга Косач-Кривинюк і Леся Українка”.