Запрошуємо!


24 серпня українці всього світу відзначать головне державне свято – День Незалежності України! Пропонуємо перевірити свої знання про Україну, доповнити їх цікавими фактами, ставши учасниками віртуальної вікторини



163-й день минає із дня повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ми опинилися в дуже різних обставинах: хтось у більш безпечному місці, а хтось, на жаль, ні… У декого з нас є можливість повернутися до довоєнних звичок, зокрема читання, яке має шанси стати своєрідною терапією від стресу.

Пропонуємо вам добірку книжок, із якими можна відволіктися від безперервного гортання новинної стрічки та зануритися в інший світ.
Які історії обрати дорослим, а які діткам? Своїми порадами поділилися письменники Любко Дереш, Володимир Аренєв, Марина Гримич, Ілларіон Павлюк, Леся Воронина та Андрій Кокотюха.
*** *** *** *** *** *** *** *** *** ***
Правильно підібрана книжка допоможе вберегти крихту нормальності посеред війни. А значить – трохи пришвидшити мить нашої перемоги.
*** *** *** *** *** *** *** *** *** ***
Для читання під час війни я б насамперед радив книгу “Довгі часи” Володимира Рафєєнка — відомого українського письменника з Донецька. Книга у багатьох сенсах виявилася профетичною — топос дії роману, в якому легко вгадується окупований Донецьк, пророчо названий автором “містом Z”.
Складна структура реальності, яку пропонує автор, допомагає читачеві зцілити внутрішні розколи від зустрічі з війною. Казка і реалізм міняються в романі місцями і дають сили знайти в собі не лише зовнішню, але й внутрішню опору при зустрічі з дійсністю — опору на віру.

У її основу покладена історія-притча про війну, що прийшла в затишне місто Рондо, і про переможну боротьбу з нею. Ця книга пропонує м’який, нетравматичний спосіб говорити з дитиною про війну, наводячи на ключову думку: роблячи добре те, що вміємо, ми долаємо безсилля за будь-яких обставин. Виразні, наповнені багатьма шарами сенсів малюнки в книзі від “Аґрафки” стають такою ж важливою частиною історії, як і словесна оповідь.
Для багатьох читання зараз в принципі неможливе, давайте в цьому зізнаємося. Складно читати, коли воюєш, сидиш без світла й їжі в підвалі або їдеш навстоячки в потязі багато годин поспіль. І голова забита геть іншим.
Але якщо ви в обставинах, які дозволяють читати, і якщо маєте книжки на вибір, – от дві мої рятівні. Їх однаково можуть читати й діти, і дорослі. Вони про казковий світ, але речі, про які вони говорять, дуже суголосні з тим, що переживає зараз країна. Це “Гобіт” і “Володар перснів” Дж. Р. Р. Толкіна. Я сам зараз серед того невеликого вибору, що маю, взявся за “ВП” англійською, читаю невеликими порціями – і це дуже терапевтичне читання.

Та загалом, якщо у вас є сили відірвати себе від новин і хоч півгодини присвятити читанню, – пробуйте це робити. Це як ліки.
Пропоную дорослим перечитувати вголос “Енеїду” Котляревського. Чому?

А дітям я пораджу читати українські народні казки. Там завжди світло перемагає хтонь.
Я в ситуації, коли є потреба зняти напругу, читав би щось художнє. Белетристику, яка затягує в інший світ, в альтернативну реальність. Там можна обрати, хто що любить: хтось – щось веселе, хтось – страшне. Головне, щоб легко читалося.
Не можу тут не згадати книжки мого друга Доржа Бату (“Франческа. Повелителька траєкторій”, “Франческа. Володарка офіцерського жетона”, “Моцарт 2.0.”, “Таємниця старого Лами”). Вони чудові, оптимістичні й легкі. Може, для когось саме вони стануть гарною підтримкою.
Можливо, зацікавлять і мої книжки – вони не такі оптимістичні, але багатьох захоплюють.

Важливо, аби будь-яка втеча в інший світ була лише тимчасовим прихистком. Вона не повинна замінити справжнє життя, дії й рішення. Бо головне в цей час не втрачати концентрації і готовності діяти. А це нам зараз усім потрібно робити. Хай книжковий прихисток стане вашим тимчасовим сховищем, а потім – знову в бій!
Дітям, підліткам і дорослим, охочим зануритися у світ, де здійснюються найфантастичніші мрії, добро завжди перемагає, а головне – автори яких мають блискуче почуття гумору і часом іронізують не лише над своїми героями, а й над читачем, такі книжки.
Найменшим дітям – книжки Джулії Дональдсон, найвідомішої в усьому світі британської письменниці, яка пише заримовані пригодницько-гумористично-фантастичні казки. Такі як “Груффало” в перекладі самого Віктора Морозова чи “В‘юрчик. Рибун-балакун” з розкішним перекладом Володимира Чернишенка, “Лікарка Плямка” – заздрю малим і їхнім батькам, які читатимуть їм вголос цю дивовижну, сповнену любові книжку в перекладі неймовірної Катерини Міхаліциної.
Книжкову графіку Катерини Штанко впізнаєш з першого погляду. Це абсолютне відчуття гармонії, поєднане з найвищою майстерністю та глибинним розумінням тексту, який вона ілюструє. Саме її естетські, сповнені світла та радості буття малюнки прищеплюють нашим дітям добрий смак та вміння відрізнити справжнє мистецтво від кічу. Та раптом, здивувавши всіх, пані Катерина взяла й написала фентезійний роман “Дракони, вперед!”, який миттєво став бестселером і переміг у конкурсі “Дитяча Книга року BBC – 2014”! Читати “Драконів” треба невідривно, занурюючись у хитре плетиво сюжету. Аж поки оповідь захопить тебе так, що до пізньої ночі ковтатимеш сторінку за сторінкою, накрившись ковдрою з головою й підсвічуючи собі ліхтариком!

І нарешті згадаю книжку, яку також не оминула премія “Дитяча книга року BBC”. Минулого року лауреатом став Петро Яценко з книжкою “Союз радянських речей”. Відчайдушна і, як виявилося, надзвичайно вдала спроба автора привернути увагу до речей, здавалося б, абсолютно знецінених, трешових, нецікавих, – і перетворити це на захопливий екскурс у життя “радянів” зразка пізньобрежнєвської епохи. Ця книга – універсальна, її з однаковим інтересом читатимуть молодші підлітки, “янгедалти” та їхні батьки, отримуючи ностальгійний кайф від зустрічі зі своїм совковим дитинством…
Я намагаюся читати хоча б 20-30 сторінок щодня. До початку прямої російської агресії читав щодня 100 сторінок. Спроба зберегти звичай читати дисциплінує, дозволяє тримати себе в руках.

Універсальної поради щодо читання нема. Але буквально вчора вирішили з одним колегою розпочати перечитувння “Пригод бравого вояка Швейка” Ярослава Гашека. Неодмінно – в українському перекладі авторства Степана Масляка. Дітям радив би щось героїко-пригодницьке. Або будь-яку книжку Сашка Дерманського.
Запитуйте про книги у відділі абонементу нашої бібліотеки.

Цього дня, у 1913 році, в невеличкому гірському курорті Сурамі (Грузія), що неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871—1913), видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка і наша славетна землячка.

Остання світлина Лесі Українки. Травень 1913 р.
В Сурамі родина Косачів – мати Олена Пчілка, її менша дочка Ісидора (Дора), вмираюча Леся та її чоловік – Климент Квітка, поселилися на маленькій дачі з балконом. Лесі спочатку трохи покращало, вона виходила за допомогою Дори на балкон, трохи стояла, а потім напівлягала у шезлонг і довгенько лежала, дивлячись на широкий краєвид – гори, вкриті лісом, і долину, куди збігались гірські потоки. Невдовзі їй різко погіршало. Вона не могла вже їсти, ледве змушувала себе щось випити.
«Увесь цей час у мами й у мене, — розповідає сестра поетеси, — надія змінялась відчаєм…Мучило почуття нашої безпорадності – на очах гине рідна, дорога людина, а ми безсилі врятувати. Тим більше, що й сама Леся це розуміла. Вона не втрачала свідомості, думка її була ясна. Ото тільки часом марила вночі».
На світанку 1 серпня 1913 року Леся Українка відійшла у вічність. Тіло покійної потягом доправили до Києва, 8 серпня відбулись похорони.
Поліція остерігалася, щоб похорон не вилився в українську маніфестацію, як попереднього року, коли хоронили Миколу Лисенка. Заборонила траурній процесії заспівати «Вічну пам’ять», виголошувати промови на Байковому.
«Такого знущання наше громадянство над собою ще не зазнавало. Ховали Грінченка, ховали Лисенка – й промови не заборонялися. Невже тіло слабкої жінки завдало урядові такого страху?», — риторично запитувала львівська газета «Діло».
Джерело: Рідна країна

Тематична розкладка літератури в читальній залі бібліотеки
Класичні портрети Лесі Українки усі пам’ятають зі шкільних лав. Але як переосмислюють образ класика наші сучасники? Ми зібрали деякі зображення-мурали зі свіжим поглядом на Лесю Українку.

Мурал у Луцьку

Мурал у Новограді-Волинському

Мурал у м.Дніпро

Мурали у Києві
