Оринчак Іван

Оринчак Іван

Представляємо творчу сторінку  нашого активного користувача, поета, протоієрея о. Івана (І. Оринчака), учасника літературно-мистецького товариства «Творчий світ», автора збірок «Життя і досі спрагле любові» (2011),  «Фундаментальна потреба»(2012), «Душпастир. Привіллями долі» (2017), «Душа потребує дива» (2019), «Почерк нащадка угринів» (2020), які є у бібліотеці.

Отець Іван народився 18 травня 1979 року Божого в селі Головецько-Бабино Старосамбірського району Львівської області в родині робітників. У 1996 році закінчив середню школу в селі Мшанець того ж району.

Вірші  почав складати з 14 років. Любов до поезії  передалась від  батька, який від природи був гумористом, писав байки.

Більш активно І. Оринчак почав творити поезію  з 1997 року, вступивши до Волинської Духовної семінарії. Вірші мали різну тематику. Перший із них надрукований у 1998 році в газеті «Віче» під рубрикою «Через терни до зірок».

У 2001 році успішно закінчив семінарію. 19 квітня 2002 року указом митрополита  Луцького і Волинського Якова (Панчука)  призначений настоятелем парафії святителя Миколая Чудотворця в село Колодяжне Ковельського району.

В 2007-2008 рр. очолював священичу місійну групу «Ковчег»,  був членом редколегії релігійної благодійної газети «Духовні вісті».

У серпні 2020 року протоієрея Івана Оринчака прийнято до Спілки християнських письменників України. Отець Іван активний у соцмережах та виступах перед різноманітною аудиторією. Тож на пропозицію Волинського осередку СХПУ та з благословіння митрополита Луцького і Волинського Михаїла він став членом цієї міжконфесійної формації.

Крім цього, священик – наш однодумець, правдивий і щирий волонтер бібліотечної галузі, поезія якого дарує радість духовного спілкування і мудрості.

Я збудую усе по-старому

Я покрию свій дім очеретом,
Щоб поповнити в нім тепло.
І не буде великим секретом –
З боку скажуть: не повезло.
Простелю я долівку із глини,
Хоч і чую: “Який примітив!”.
А земля забирає в людини
І нелюдськість, і весь негатив.
Я зведу в тій хатині милій
По-старому велику піч.
Буде втіха малій дитині
І старому – звичайна річ.
А в городі, на старій липі,
Олелечаться білі лелеки.
Будуть бачити їх здалеку,
Будуть чути пташиний клекіт.
Посаджу я навколо хати
І калину, й бузок, і глід,
Й буде захист і втіху мати
Мій чисельний і дружний рід.
А в самій оселі на покутті
Завжди буде горіти свіча,
Й ніжно гляне з ікон в майбутнє
Божа Матір й Святе Отроча.
Та вклонюся Богові Святому
За дарунки добра чималі,
Що поміг збудувать по-старому,
Як було колись на Землі.

Служіння Богу

Священиком наче й легко так стати,
Служити чесноті і нести хреста,
Але до неба колись щоб дістатись –
Господня межа не така і проста.
В душу спочатку слід Бога впустити,
Цю віру прийняти, духовно зрости,
Тілом і кров’ю Господніми жити,
Бо наше життя – то щоденні хрести.
Священиком бути – душі зціляти.
Для цього потрібно любити людей.
Святий Бог дав дар – на путь наставляти
Високим тим словом священних ідей.

Не погаси зорю

Коли звернеш свій погляд до неба –
Промінь Сонця торкнеться лиця.
І здавалося б: що більше треба,
Так би й жив до самого кінця.
Милувався безмірністю неба,
Роздивлявся ту милу зорю.
Віднайти її в просторі треба,
Саме в ній я у небі горю.
В світ приходить людськеє дитятко –
Бог запалює в небі зорю.
Так було від самого початку,
І я теж у тій зірці горю.
Скільки б нас не родилося в світі,
Бог дарує нам всім по зорі.
За той дар ми в великому звіті,
Щоб не згасла зоря угорі.
Слід звертати наш погляд до неба,
І світити в житті кожну мить.
Жити мудро – велика потреба,
Сам Творець нам цю мудрість велить.

Величне Слово

На початку було Слово,
І Воно було готове
В світ прийти у людськім тілі,
А навіщо? В самім ділі?
Отож взяти людське тіло,
Боже Слово захотіло.
Це одне з найбільших див –
“Бог людину полюбив”.
Світла то була дорога,
А життя було у Бога.
Ним хотів Він поділитись
Й дав людині народитись.
Так Творець за Божу добу
Прийняв образ і подобу.
Тож людина ожила
Для добра і для тепла.
І отак із певним рухом,
Та набравшись Божим Духом
Й загостривши в темінь слух,
Загубила Божий Дух.

Залишене свідчить

І я просити буду тебе дуже:
Якщо ти можеш, то спинися, друже,
Перепочинь, навколо себе глянь
І хоч на мить самим собою стань.
Послухай, що я маю говорити:
Ти кожен раз шалено мчався жити,
Хотів ти якнайбільш схопити див…
Задумайся: а чи ти справді жив?
На жаль, мій друже, так ти й не збагнув,
Хоча той день останній в тебе був.
Базальту шмат, горбочок із землі  –
Оце і все, що ти придбав собі.

О, дай нам, Боже!

Таки ще є незвідані світи,
І шлях до них ні близький, ні далекий,
Бо невідомо, як туди пройти.
Якби нам Бог дав крила, як в лелеки…
Щоб не страшний був ризик небезпек
І щоб сильнішою за нас не стала втома.
Чому доцільним є повернення лелек?
Бо відають вони, що їх чекають вдома.
Якби нам Бог дав соколиний зір,
Щоби побачити хоча би трішки далі,
Як доведеться йти в висоти гір,
Щоб не пропасти десь на перевалі.
О, дай нам, Боже, древній  предків  слух,
Щоб ми могли Тебе, Святий, почути.
І прагне в незбагненність людський дух,
Щоб тільки перешкоди обминути.

Порада

Життя твоє — належить лиш тобі!

Допоки думаєш, говориш, відчуваєш.

Не програвай в щоденній боротьбі,

В якій учасником насправді бути маєш.

Борися, друже! І перемагай!

Не дозволяй собі розчарування.

Живи бо так, немов це мить остання,

Й у всьому цьому спокій зберігай.

Так хочеться, щоб ти життя прожив

 І зрозумів, що варто було жити.

Бо зміг в своїй душі зневіру вбити,

А віри дар — одне з найбільших див.

Та хай тобі, мені і нам усім

Бог допоможе йти правдивим шляхом.

І цих святих дарів, що в неба сім,

Хай будуть для життя надійним дахом.

Горить свіча

Ось свічу запалю, а захочу — поплачу.

Не від свого жалю, бо його ще не бачу.

Й взагалі доля сліз не є вивчена досі.

І повсюди, і скрізь, як поразка, як досвід.

Нехай свічка горить! Гріє очі і душу…

Це — лиш хвилька, лиш мить, де вдивитися мушу.

Хай палає свіча, забирає всю втому.

Хай усіх зустріча, хто далеко від дому.

Хай Бог благословить всіх добром і любов’ю!

 Доки свічка горить, я думки свої ловлю!

Якби таки навчитися прощати!

Якби таки навчитися прощати!

Чин прощення — то є безцінний дар,

Що здатний біль душі підлікувати.

Чин прощення — Божественний нектар!

Прости мені мій гріх, мою провину,

Бо лиш в той час і Бог мені простить.

Я прощений, подібний на людину,

Що кається, якщо і согрішить…

Прости мені за кривди і образи,

Що мимоволі я тобі завдав.

Як важко нам дається вимов фрази:

Прощаю вам! І ще на мить додав —

І Ви пробачте! Коли вчинив щось грішне,

Простіть за все, що вдіяв Вам не так.

Коли ти прощений, тепло йде в душу ніжне,

Без цього в вічність не пройти однак!

Якби таки навчитися прощати!

То, може, був би й інший сенс життя.

Як Божим Духом душу причащати,

Як дарувати нові почуття.

До осені

І навіть в осінь ніжно сонце світить…

Ти дивишся, як підростають діти.

Щодень нові й нові читаєш вісті,

І розумієш — час не стоїть на місці!

Все менше дня, все трохи більше ночі.

Можливо, й тут слова не є пророчі,

Все ж Добрий Бог так пори ці створив,

 Щоб ти хоч трохи часу мав для жнив!

Пройшли жнива. І спорожніло поле,

Вже і стерня більш підошов не коле…

Зорали все і кинули зерно,

Щоб в нову весну проросло воно!

Дай Боже нам збагнути певну річ,

Для праці — день, для відпочинку — ніч.

І ось у чому незбагненна суть —

Це ж діти теж, мов те зерно, ростуть!

Новий день

Лагідно вітер неспілі ще грона калини колише…

Доброго ранку! Бог новий день всім нам пише.

В повітрі солодко пахне вчорашнім дощем,

А на плиті закипає вишнево-порічко-малиновий джем!

Скільки таких відчуттів часто нездатний вдихнути,

Замало вух, щоб Божий голос почути.

Певно, таки корисна думка є ця —

Для щастя потрібно свої відкривати серця!

Вільчинська Т. Творчість без меж / Т.Вільчинська // Ковель сьогодні. – 2013. – 25 квіт. (№ 12). – С. 6.

Гарлінська Л. «Добро породжувати хочеться мені…» / Л. Гарлінська // Вісті Ковельщини. – 2015. – 19 лют. (№ 14). – С. 12.

Протоієрей Іван Оринчак // Коли душі торкнеться слово…  – Ковель,  2017. –     С. 180-189.

Протоієрей Іван Оринчак Душа потребує дива / Іван Оринчак. – Ковель,     2019. – 164 с.

Протоієрей Іван Оринчак Душпастир. Привіллями долі: вірші / Іван Оринчак. – Ковель, 2017. – 184 с.

Оринчак І. Життя і досі спрагле любові! : вірші / І. Оринчак. – Луцьк: Надстир’я, 2011. – 160 с.

Протоієрей Іван Оринчак  Почерк нащадка угринів / Іван Оринчак. – Ковель, 2020. – 304 с.

Протоієрей Іван Оринчак Фундаментальна потреба: вірші / Іван   Оринчак. – Луцьк: Надстир’я, 2012. – 168 с.

Семенюк А. Поетичні промені отця Івана Оринчака / А. Семенюк // Вісті Ковельщини. – 2015. – 6 листоп. (№ 83). – С. 10.

Скоклюк С. Щира молитва душі / С. Скоклюк // Вісті Ковельщини. – 2011. – 9 серп. (№ 56). – С. 2.