«Голодомор … для переможців»
У переповненій читальній залі відбулася зустріч ковельчан з Андрієм Бондарчуком – журналістом, письменником, державним і громадським діячем, Почесним громадянином Волині, головою Волинського крайового братства святого апостола Андрія Первозванного, народним депутатом Верховної Ради першого, демократичного, скликання, шанованою в нашому краю людиною, яка кілька десятиліть будить свідомість українців.
Андрій Іванович, автор численних гостропубліцистичних книг, представив нам свою нову працю – «Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро», в якій зібрані наукові дослідження, свідчення очевидців, архівні дані, письменницькі роздуми про зв’язок подій у часі й пекучі проблеми сьогодення.
Книга вражає. І своїм змістом, і колосальною працею автора. Адже з’явилась на світ завдяки напруженій роботі духу і думки, численим поїздкам і зустрічам, невтомним пошукам свідків і матеріалів. Це – дійсно підручник нашої історії, книга-свідок, книга-пересторога, книга-реквієм, на якій відбилося світло євангельської істини: «Шукайте правду, а правда вас вільними зробить».
Один із документів того часу, листівка УПА, свідчить:
«Брати голодуючі! Одгриміли бої, закінчилася війна, але український народ не перестає приносити незліченні жертви. В Україні шаліє новий голод. Вимирають наші села, виростають нові, свіжі могили. Мільйони опухлих почорнілих людей-скелетів мандрують за хлібом у найвіддаленіші кутки Західної України. Чому ж це ми, сини найбагатшої і найурожайнішої на світі землі, приречені на голодну смерть? Тому, що Україна в неволі, тому, що Україна не самостійна держава. Тому, що сталінські вельможі відібрали від нас землю, а нас перемінили в безправних рабів, у нужденних жебраків. Це вони, ці кремлівські вбивці, винні в новому масовому винищуванні українського народу. Бо чи можна з’ясувати голод післявоєнними труднощами? Ні! Голод вибухнув аж у 1946 р., коли Україна вже 2 роки перестала бути тереном воєнних дій. Голод виник щойно тоді, коли сталінські розбійники, закріпившись в Україні, могли заграбити весь хліб з України. Сталінська кліка підготувала голод планово шляхом повного пограбування хліба з України. Знищуйте заготпункти, елеватори, магазини, транспорт, призначений для вивезення хліба з колгоспів. Зривайте хлібоздачі! Не допустіть до вивезення хліба з України, бо це продовжить голод! Беріть хліб з колгоспів, бо він ваш, бо ви біля нього працюєте!»
Правду про голодомори старанно ховали, але правда має одну непереможну властивість: все потаємне мусить стати явним. А наше покоління мусить пізнати її, бо історія – суворий учитель: якщо її уроки не засвоєні, вона знову і знову примусить переживати болісні події і втрати. Сьогодні про голодомор написані десятки книг – документальних, художніх. То – обереги нашої пам’яті, літописи народного болю, свідки трагічної історії. І ось – нова книга – перше в Україні тематичне, цільове видання про третій радянський голодомор, післявоєнну трагедію і тихий моральний подвиг населення Західної України, яке врятувало, за приблизними підрахунками, шість мільйонів голодуючих з півдня, сходу, центру України та прилеглих областей Росії. Нещодавно в Луцьку було відкрито пам’ятник християнському милосердю волинян, усіх західняків, щоб вшанувати їх подвижництво, пам’ять і моральний подвиг.
Для чого Сталін і його соратники робили над українцями такі страхітливі експерименти? Голод обраний як зброя геноциду дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити духовно тих, хто вижив. Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлялися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати, як гвинтиків, у тоталітарну машину. У значній мірі задум вдався: мільйони вбитих, опустілі українські домівки, спустошені душі тих, хто пережив жахіття і боявся навіть згадувати.
І все-таки, голодомори не зламали України. Після десятиліть нищення вона звелася на ноги й у 1991-му постала перед світом як держава. Але й сьогодні мусить зупиняти спроби «русского мира» відродити імперію, мусить захищати рубежі свободи – свободи власної, свободи Європи. Ще і нині багато співвітчизників не можуть повірити у підступність «старшого брата». І хто зна, чи дозволив би український народ так себе обдурити, якби кожен український громадянин зі шкільної лави знав не лише про голодомори в Україні, а й про те, ким саме, як і для чого вони були організовані. Та правда історії — могутня зброя у боротьбі з будь-яким ворогом.
Тож маємо пам’ятати той біль, пережитий нашими батьками й дідами під час трьох радянських голодоморів, пам’ятати уроки історії, бути свідомими громадянами власної держави, здобутої такою великою ціною! Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять убієнних голодом, а Андрію Бондарчуку дякували за велику подвижницьку працю для України, бажали доброго здоров’я і нових книг, добробуту й процвітання – нашій країні.
