Народжена для вічності

В 1954 році на міжнародній виставці в  Парижі всесвітньовідомий майстер пензля Пабло Пікассо, немов загіпнотизований, довго стояв біля картин Катерини Білокур, а потім сказав: «Це – геніальна художниця. Якби у нас була такого рівня художниця, ми примусили б говорити про неї увесь світ».

А вона була простою селянкою без жодного класу освіти. Бог дав їй великий талант – уміння відчувати красу цього світу і відтворити її на полотні. Але доля поставила її в умови, абсолютно неможливі для самореалізації. Не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, вчилася у природи – невтомно і терпеливо, долаючи сумніви і розпач від невдач, затято ішла до заповітної мрії. Ведучи постійну боротьбу за  існування у колгоспному селі сталінської доби, у час колективізації, голодомору, війни, вона малювала квіти, як втілення найдосконалішої, найгармонійнішої краси Божого світу. «Квіти, як і люди – живі, мають душу», – казала вона. Її картинами захоплювались, а сама вона жила в рідному селі у великих злиднях, продовжувала працювати в хаті, де взимку вода у відрі замерзала. Долаючи морок життя, матеріальні нестатки, здійснюючи щоденний мистецький подвиг, вона зуміла сягнути вершин  успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Свої полотна щедро засівала садовими та польовими квітами рідної землі, залишивши по собі картини – квіти-діти, які дивують, хвилюють, вражають усіх, хто їх бачив у музеях країни.

Художниці, яку Бог подарував Україні і світу, була присвячена бібліотечна літературно-мистецька година «Народжена для вічності» в університеті ІІІ віку.