Барвінок у снігу – символ невмирущої України

Глибоко закорінений у рідну землю, барвінок не боїться негоди і, навіть побитий лютим морозом, лиш пригріє сонце, знову дивує ніжним цвітом. Такий же і наш народ – всупереч лихій недолі, він живе – красивий і сильний.

Книгу поезій «Барвінок у снігу» представила ковельчанам її автор, Олеся Григорівна Ковальчук, одна з легендарної когорти шістдесятників, берегиня нашої національної пам’яті. Ще й сьогодні можна почути від розчарованих і ображених на державу, що «таки в радянські часи жити було добре». Пані Олеся розвіює цю ностальгію потужними рядками суворої правди:

Мені сниться Радянський Союз:

Загратовані вікна вагонів,

Ґвалт родини на зимнім пероні

І прострелених черепів хруст.

… Мені сниться Радянський Союз:

З піднебесся обірвані дзвони,

Активістів безбожних колони

І ГУЛАГом розтерзаний Стус…

Антикомуністичні переконання в Олесі Григорівни склалися ще в дитинстві, в жахливі часи розправи НКВД з повстанським рухом, депортацій до Сибі­ру, насильницької колективізації. У вирі національно-визвольної боротьби за незалежність України загинули і були репресовані чи не всі чоловіки її родини, серед них – і батько. Виросла вона на родинних спогадах про замучених за волю України та маминих піснях про повстанців і рано усвідомила своє покликання – служити Україні. Трагіч­ні реалії тих літ формували характер, світогляд, життєву і громадянську позицію, а ще – сприяли вибору професії – вчитель української мови й літератури. У студентські роки долучилася до руху опору дисидентів-шістдесятників. Під час брежнєвських політичних репресій проти української інтеліґенції зазнала переслідувань і принижень, як одна з «особливо небезпечних злочинців». Упродовж 25 років, аж до здобуття нашою державної незалежності, вчителюючи в с. Ворокомле Камінь-Каширського району, згодом – в с. Жидичин Ківерцівського району, зазнавала морального тиску і нагляду як «неблагонадійна». Попри постійне шантажування органами КДБ, схиляння до співробітництва, не по­ступилася обраною позицією, хоча це й перекреслило шлях на­укової і творчої кар’єри. Всупереч непростим обставинам, Олеся Григорівна стала помітною особис­тістю в українському освітянському просторі.

Служить Україні щоденною невтомною працею, плекає в людях, насамперед у своїх учнях, моральні чесноти, національну гідність і свідомість. Для пані Олесі Слово стало зброєю – проти духовного поневолення, безпам’ятства і байдужості – і ліками для людських душ, і останнім прихистком нації. В її поезіях оживають історія нашого народу, поклик волі, записаний в нашому генетичному коді, слава предків – будять гордість і гідність, які так завзято топтали в нас наші вороги. І наповнюють впевненістю: ми – вічно сущі на нашій, Богом даній землі.

Олеся Ковальчук і сьогодні провадить громадську роботу як член Волинських обласних орга­нізацій Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги та Всеу­країнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка. У Кі­верцівській районній газеті «Вільним шляхом» веде рубрику «В обороні рідного слова», що сприяє утвердженню престижності і культури української мови.  Вона – автор гострих публіцистичних виступів у газетах «Слово Просвіти», «День», «Літературна Україна», «Волинь-нова». У своїх публікаціях просвітницького, патрі­отичного та морально-етичного спрямування пані Олеся піднімає надзвичайно актуальні дискусійні питання сьогодення, болючі проблеми нашого суспільства – інформаційна війна, мовна політика, церковний розбрат і нагальна потреба створення єдиної помісної православної церкви. Її статті, роздуми не залишають байдужим, викликають значний суспільний резонанс.

Ніщо в житті не минає безслідно. На незабудь нам подарувала доля зустріч з цією прекрасною жінкою, подвижницею національної освіти, культури, гро­мадського життя краю, заслуженим вчителем України, кавалером ордена княгині Ольги, поспілкувавшися з якою, хочеться задати собі запитання: «Що я зробив для нашої перемоги?» Шукаймо публікації Олесі Ковальчук, читаймо її дивовижні, сильні і світлі поезії, щоб збагатитися її мудрістю, рішучістю, оптимізмом, а головне – вірою в Україну.